Люда скривджено звернулася до Наді: – Я бачила тебе у санаторії “Лісова пісня”! Надя, засмутившись, згадала, що востаннє була там двадцять років тому, коли був живий її чоловік Михайло.

Не розуміючи, про що йдеться, вона запросила скривджену сусідку до хати. Поки Надя готувала чай, Люда розпитувала про портрет, що висить на стіні.

Нетерпляча Надя перевела розмову до іншого русла, бажаючи почути санаторну історію. Люда наполягала на тому, що бачила там Надю, одягнуту інакше, але безпомилково схожу на неї.

Збита з пантелику, Надія заперечувала, що була там. Раптом Надю осяяв спогад. Вона згадала, що тітка Зіна якось натякнула їй на сімейну таємницю.

Набравши номер тітки, вона поспішила до неї. Отже, тітка Зіна підтвердила правду: у Наді була сестра-близнячка. Їхня мати, Зоя, зачала дитину до зустрічі з батьком Наді.

Щоб захистити свою репутацію, вона швидко вийшла за нього заміж, а коли народилася двійня, відмовилася від другої дитини, залишивши собі тільки Надю, боячись, що у разі розлучення вона не зможе забезпечувати 2 дітей.

З болем у серці Надя зрозуміла, що жінка у санаторії, швидше за все, була її сестрою. Тітка Зіна запитала, чи шукатиме вона її. Надя засумнівалася: – Навіщо ворушити минуле?

– Запитала вона. І хоча правда переслідувала її, Надя вирішила залишити всі історії в минулому, забравши з собою тягар історії своєї сім’ї.

КІНЕЦЬ.