Після п’яти років шлюбу дружина мого брата залишалася для нас чужою, аж до нещодавнього візиту, який став для нас справжнім відкриттям.

Мій брат Давид після університету переїхав до далекого міста, маючи намір повернутися додому через рік, але доля розпорядилася інакше.

Він познайомився з дівчиною, вони вирішили пов’язати себе тенетами шлюбу, і він залишився там назавжди. Через певні обставини я не змогла бути присутньою на їхньому весіллі, і лише моя мама мала можливість коротко познайомитися з його новою дружиною.

Минали роки, і ми так і не мали можливості відвідати їх, але цього року брат повідомив нам про їхню багатоетапну подорож, яка охоплювала зупинку у нас на два дні.

Я була налаштована оптимістично і була готова прийняти їх у нашій маленькій квартирі або, як варіант, у котеджі моїх родичів, де ми могли б розмістити їх з комфортом.

Хвилювання швидко змінилося розчаруванням, починаючи з моменту, коли я зустріла невістку в аеропорту. Вона почала безперервно скаржитися на переліт, здавалося, незадоволена кожним його аспектом.

Після прибуття в котедж її несхвалення продовжилося, оскільки вона виявила необґрунтовану огиду до душу і туалету. Її постійне бурчання спонукало мого брата відвезти її до міста, а нас з чоловіком спантеличила її поведінка.

Повернувшись додому, вона виявилася перебірливою в їжі, відмовляючись від більшості страв, які ми ретельно готували для них. Її вподобання, здавалося, оберталися виключно навколо овочів, і навіть на ті вона дивилася підозріло.

Наче цього було недостатньо, під час нашої прогулянки містом наступного дня вона також виявила неприємну метушливість, поводячись як розпещена дитина.

Я не могла дочекатися, щоб попрощатися з ними та провести їх в аеропорт. Я не могла збагнути, як моєму братові вдавалося терпіти її протягом п’яти років, адже її справжнє обличчя стало очевидним лише за два дні її перебування з нами.

КІНЕЦЬ.