Ми з чоловіком Ігорем випадково познайомилися як сусіди в гуртожитку під час навчання в коледжі.

З часом наша дружба переросла в щось більше, і ми врешті-решт зв’язали себе тенетами шлюбу. Хоча нам подобалося жити в гуртожитку під час навчання, ми знали, що настав час рухатися далі й створювати власну сім’ю.

З підвищенням заробітків ми вирішили інвестувати у квартиру, що означало продаж наших двох кімнат у гуртожитку.

Ми тримали свої плани в таємниці, маючи намір відремонтувати квартиру і здивувати наших родичів радісним новосіллям.

Однак брат Івана був утаємничений у наші плани продажу і звернувся до нас із пропозицією:

“Чому б тобі не продати кімнати мені за трохи нижчою ціною?

Зрештою, ми ж сім’я”, – сказав він, намагаючись викликати співчуття, стверджуючи, що може платити частинами, бо має двох дітей.

Він навіть зауважив, що кімнати майже нічого не коштують, тому важко виправдати оплату за них. Він не знав, що ми вже задовго до цього продали кімнати в гуртожитку і на вторговані кошти купили квартиру.

Іван спритно розкрив нашу таємницю, повідомивши йому про нову квартиру. Замість того, щоб порадіти за нас, брат помітно засмутився і пішов, не сказавши ні слова.

Було видно, що він сподівався скористатися ситуацією, але наша хитрість перехитрила його обман.

КІНЕЦЬ.