Наші з чоловіком мами ненавидять одна одну усіма фібрами душі. І це дуже заважає нам жити, тому що кожна тягне ковдру на себе, намагаючись насолити. Ми ж із чоловіком як на мінному полі, будь-який крок може призвести до скандалу та тривалих образ.

Знайомство батьків не склалося якось з перших зустрічей. Точніше, з татками проблем не виникло, а от мами чомусь одразу одна одній не сподобалися. Причина такої взаємної антипатії мені досі не зрозуміла. Начебто жодних передумов для цього не було. Ну чи просто я не помітила.

Проблеми почалися вже на стадії підготовки весілля. Мами тягли нас у різні боки. Якщо одна радила рожевий колір оформлення, друга хотіла фіолетовий. Під час розсаджування гостей сварилися голосно, ведучого вибирали теж дуже довго, бо одна підсовує одного, друга іншого. Якби ми з чоловіком не усунули мам від підготовки, весілля б не відбулося. Але ми відправили обох матусь на відпочинок, самі все обрали, все вирішили та не дозволяли їм близько підходити до цих питань.

Тільки це врятувало нашу урочистість. Після весілля ми одразу вирішили, що краще влаштуємося ще на дві роботи, але жити з кимось із батьків не станемо. Навіть просто з’їздити у гості до когось із них було проблемою. Наприклад, ми збираємося до свекрухи. Вона зателефонувала ще у понеділок, запросила на суботу, бо там приїжджають якісь родичі та буде родинна вечеря.

Моя мама про це дізнається і починається.
– Правильно, біжи до свекрухи, нащо тобі рідна мати! Давай-давай, їдь, мати й на самоті посидить, – зі сльозами в голосі казала мені вона.
– Яка самотність, мам? Вам із татом зайнятися нічим?
– А то ти свого батька не знаєш! Піде у свій гараж і не видно його.

Обіцяю, що ми приїдемо в неділю чи наступного тижня, але це також не вихід. Типу, до свекрухи за першим покликом, а до мене так, ніби послугу робите. Свекруха, до речі, поводиться не краще. Варто нам зібратися до моєї мами, як у неї одразу підіймається тиск, лопаються труби, відвалюються крани та відбуваються інші аварії.

За одним столом їх зібрати неможливо. Після весілля першим святом був мій день народження. Я планувала, що відзначимо його вдома вузьким колом – чоловік, мої та його батьки. Мама стала в позу, що якщо там буде свекруха, вона не піде. А як я можу її не запросити? Це неввічливо, до того ж вона мені нічого поганого не зробила, щоб так поводитися.

Але мама була непохитна – або вона, або свекруха. Я тоді зробила, як просить мама і не запрошувала батьків чоловіка. Негарно, звичайно, але тоді мені здавалося, що я все роблю правильно. Свекруха якщо й образилася, то ознаків не подавала і це ніяк не прокоментувала.

Потім був день народження чоловіка, моїх батьків теж запросили, але мама сказала, що зі свахою бачитись не хоче. Я на той момент уже втомилася від цієї позиційної війни, де нас із чоловіком роблять крайніми, тому жорстко мамі сказала, що або вона закінчує поводитись як дитина, або більше її ніхто нікуди не покличе. Мама образилася і сказала, що тепер я можу її нікуди й не кликати, вона сама не прийде, якщо мені спілкування зі свекрухою важливіше, ніж з рідною мамою.

Але за дев’ять місяців таки довелося їй змінити своїм принципам – у нас із чоловіком з’явилася донька. Тут уже було не до викрутасів, обидві бабусі навколо внучки кружляли. А потім почалося пекло. Мені почали сипатися поради, мами приходили в гості одночасно і постійно гризлися між собою, часом навіть про онучку забуваючи.

Одна одній гидоти наговорять, а потім до нас із чоловіком апелюють, мовляв, ти що, дозволиш у твоєму домі так розмовляти з твоєю мамою. Спочатку ми намагалися гасити конфлікти, хоча ні сил, ні бажання не було. У нас маленька дитина, не хочеться ще й з дорослими тітками сюсюкатися і вирішувати якісь надумані їхні проблеми.

Нас із чоловіком це дістало, ми просто перестали їх пускати. Жодна з них тепер у наш дім не приходять, бо поводитися не вміють. Тепер вони на нас обидві ображені, але вважають, що їхньої провини немає, винна інша сторона. Не знаю, як виправити цю ситуацію, хочеться вже миру та спокою у сім’ї, щоб ніхто ні на кого не ображався і нас у ці образи не вплутували.

У шкільні роки зустрічалася із чудовим хлопцем. Була гарна історія кохання. Обидва були щасливі один з одним. Але з армії я його не дочекалася, зустріла іншого і не встояла перед

Останні кілька днів Андрій став ловити себе на думці, що після роботи його зовсім не тягне додому. Там все передбачувано: молода дружина, що сидить в кріслі, обов’язково напроти дзеркала, одним

Я вийшла заміж у двадцять років. Чоловік був старший трохи. Спочатку жили дуже добре, але все змінилося, коли ми захотіли дитину, але ніяк не виходило. Консультації лікарів та лікування не