Ми з моєю доброю подругою, Наталею, часто зустрічаємося за філіжанкою кави та бесідами, і нещодавно вона розповіла мені неприємну історію про те, як її донька отримала житло після вступу до інституту та опинилася перед загрозою втратити 16 тис. гривень.

Через ріелтора вони знайшли їй кімнату неподалік інституту, зустріла її на вигляд мила, привітна бабуся.

Кімната була простора, світла, добре обставлена, ідеальне розташування – всього 5-7 хвилин ходьби до інституту.

Бабуся запропонувала прийнятну орендну плату у розмірі 2600 гривень, але вимагала заплатити за півроку наперед без повернення грошей у разі дострокового виїзду.

За кілька днів після переїзду дочка Наталії зіткнулася з несподіваними та нерозумними правилами бабусі.

Бабуся дозволила їй приймати душ лише двічі на тиждень і користуватися пральною машиною один раз на тиждень, стверджуючи, що ці умови були обговорені, хоча Наталя заперечувала, що погоджувалась на них.

Дівчина засмутилася, а бабуся відмовилася йти на поступки, наполягаючи на тому, що та може з’їхати без повернення грошей, якщо її не влаштовують ці правила.

Наталя була в сум’ятті, а я в розгубленості. Здавалося, що бабуся може бути шахрайкою, яка заманює мешканців добротою, а потім запроваджує жорсткі обмеження.

Тепер подруга з дочкою опинилися у складній ситуації, не маючи можливості переїхати в інше місце, не втративши при цьому свої гроші. Ми обидві розуміємо, що вона в безвиході, і що робити в цій ситуації – незрозуміло.

КІНЕЦЬ.