У Софійка не стало мами.

Вийшло так, що велика чотирикімнатна квартира стала належати Софійці та її тітці Катерині.

Тобто половина житла вже й раніше належала рідній сестрі матері, Катерині. Після того, як не стало їхніх батьків вони все поділили.

Катерина жити у квартирі відмовилася, але й продавати свою частину не хотіла.

Та й її сестра не мала думок купувати її половину, вона вже була слаба і їй було не до того

Постійні процедури вимотували. Поліпшення не було, і треба було пробувати нові способи.

Лікарі розводили руками, звернулися до них пізно, а значить, час втрачено…

Софійка доглядала матір. Просила іноді посидіти з нею Катерину, дуже рідко.

Але сестра матері відмовлялася.

– Не можу дивитися на сестру, яка отак іде, – казала вона.

– Вона не йде, вона слаба! – відповідала їй ображена Софійка.

Після двох таких розмов дівчина їй більше навіть не дзвонила.

Самотня бабуся сусідка завжди погоджувалась.

– Я вам заплачу, – казала Софійка.

– Ні, дівчинко, – відповідала старенька. – Вам і так потрібні гроші. Невже я не розумію? Чай у вас поп’ю і вся моя зарплата. Ти біжи. Все добре буде. Ти тільки сушок купи мені…

І Софійка бігла на черговий підробіток. Навчання вона вже давно покинула, тільки мамі не говорила. Навіщо її засмучувати?

Одного разу, коли Софійки не було вдома, приїхала до них Катерина. Двері вона відкрила своїм ключем.

Катерина по-хазяйськи озирнулась навкруги і раптом помітила на кухні сусідку!

– А ви хто ще така?! – ахнула Катерина.

– Не пам’ятаєш, чи що? – запитала сусідка. – Двері ж он навпроти мої.

– А-а-а, баба Ніна… – махнула рукою Катерина.

– Ну, комусь і баба Ніна, – сказала старенька. – Згадала все ж таки…

– Можете йти! – промовила жінка. – Я сама з сестрою посиджу.

– Я тут побуду на кухні, – сказала бабуся. – Софійка мене попросила, як прийде так я й піду.

Катерина закрила двері до кімнати сестри, і вони довго розмовляли.

– Сестричко, Наталочко, я турбуюся про твою дочку, – заспівала Катерина. – Не стане тебе, а вона молода, обмануть її, пропаде наша квартира. Їй все одно, а мені пам’ять про батьків…

– Я тебе не розумію, – тихо промовила Наталя.

– Та куди тобі вже збагнути! Ось я й кажу, що треба поквапитися. Я приведу нотаріуса, заповіт треба написати. Софійку я не виставлю звідси, хай живе собі. Але молодь нині вітряна пішла, не можна їм довіряти…

– У мене нормальна та розумна дочка.

– Але треба підстрахуватися. Ти ж знаєш, що в мене немає нікого. Квартира в мене є, частку на мене запиши, а їй потім дістанеться і ця, і моя. А зараз їй ще зарано. Гроші великі голову закрутять. Адже квартира дорога, в центрі, ціну хорошу має.

– Я подумаю. А зараз іди. Спати я хочу…

Катерина вискочила з кімнати сестри і навіть не попрощавшись, вискочила з квартири.

Старенька не розуміла, що відбувається.

…Хоч Катерина і говорила наче розумні речі, але щось у її поведінці здалося Наталі підозрілим.

Вона знала свою дочку. Не така вона, щоб все продати і продати житло, та й працює вона.

Все встигає, і за нею стежить і процедури…

Наталя навіть заплакала і покликала з кухні сусідку.

– Що ти люба, не хвилюйся, не можна тобі. Чаю зараз зроблю. Заспокойся, скоро Софійка прийде. Це ти через Катьку так? Що вона тобі наговорила?

– Заповіт треба писати…

– Катьці, чи що?

– Я слаба, але не так вже прямо щоб. З думками у мене все ще гаразд. На Софійку я напишу…

– А я вже злякалася. І так половину Катька має, а вирішила все отримати.

Була складена дарча на Софійку. Після цього Катерина приходила ще двічі, вмовляла і навіть намагалася залишити гроші на процедури, але Софійка та Наталя відмовилися.

Доброта її тітки, й Софійці здалася підозрілою. А коли Катерина дізналася, що їй уже не світить друга половина квартири, то вирішила здавати в оренду свою частину.

– Мені потрібні гроші, я й так довго терпіла, а тепер посуньтеся! – сказала вона, коли привела мешканців. – Скажіть спасибі, що не аби-хто, а всього лише студенти.

Двоє студенти виявилися цілком нормальними, не шуміли і чистоти дотримувалися.

Вони навіть подружилися із сусідкою бабою Ніною. Вона ж часто залишалася доглянути Наталю.

– Ви Софійку не ображайте, важко їй. Вона й навчання покинула навчання заради матері. А тітка її, та, яка кімнату вам здає в оренду, хотіла квартиру в неї всю забрати. Дивна вона. Жаль Софійку, якщо та свою половину продати вирішить.

Баба Ніна за своєю простотою все студентам і розказала.

Наталі не стало приблизно через рік. Сестра на поминки не дала жодної копійки, добре хоч прийшла провести в останню путь. Допомогли студенти і баба Ніна.

Зате вона одразу захотіла продати свою частку.

– Або бери кредит і викуповуй, або я просто продаю. Але сусідів тобі не вибиратиму. Все першому покупцю, який трапиться!

– А може, ти в мене купиш? А я собі змогла б кімнату придбати…

– Софіє! Ось говорила я твоїй матері, що рано тобі такий спадок. Тобі б тільки продати.

– Ви ж продаєте. Може продати все разом.

– Це хороша ідея. Мені гроші потрібні. Пиши довіреність, бо ти вічно на роботі.

– Мені теж потрібні, але продаватимемо разом, не за довіреністю.

– Ну то будь готова показати житло!

Покупці прийшли дивитися квартиру вже через тиждень. На їхнє прохання Софія показала дві кімнати, що належали тітці.

– Добре. А скільки ви хочете за свої?

– В якому сенсі? Квартира продаватиметься повністю.

– Катерина нам озвучила ціну за свою половину. А ваша?

– Площа кімнат рівноцінна, отже й ціна така сама.

– Ні. Це буде дуже дорого. Адже у вас тут мами не стало, атмосфера недобра в кімнаті. Ви повинні ще й дякую сказати, що її куплять.

– Тобто, тут нормально, а тут недобре?! Ну молодець тітка, скрізь зиск знайде! Ціна або така сама, або купуйте половину, будемо сусідами.

– А потім ми свою здамо якимось гульвісам, правда люба? – підійшов один зі студентів і злегка обійняв Софійку.

– Так.

Покупці пішли.

– Вибач, вони б ще довго торгувалися, а так пішли. Якщо що, повторимо.

Повторити справді довелося. Потім прийшла тітка.

– Що ти робиш? Нам вигідніше продати якнайшвидше!

– Я вас зрозуміла. Все на половину.

– Закружляли тобі гроші голову. Говорила я твоїй матері. Моя частка буде дорожчою.

– Ну так. Через атмосферу.

Покупці приходили знову і знову, за тим самим сценарієм. Тітка відступати не хотіла. Студент, який почав допомагати Софійці, теж не здавався.

Тітка все ж таки продала свою половину квартири. За великі гроші її ніхто не купував, довелося продати за те, що запропонували. А це було майже на третину менше.

Нові мешканці не заселялися, студенти продовжували жити.

– Якщо що, то ми переїдемо, а поки що почекаємо.

Анатолій, так звали студента, вже зустрічався з Софійкою. А через рік після того, як не стало її матері зробив їй пропозицію.

– Я розумію, що раніше не можна було. Я давно хотів, але баба Ніна сказала не можна.

– То баба Ніна знала все?!

– Класна бабуся. Пощастило тобі із сусідкою. Мій друг Олег, що я з ним жив, до неї переїхав.

Анатолій раптом дістав документи.

– Мені батько дав грошей, щоб купити кімнату, чи маленьку квартиру. Він із матір’ю давно не живе, а мені добре допомагає. Ну, ось твоя тітка і продала мені…

– Так вона ж тебе знає!

– А мені тато і купив, я попросив його все оформити. Він навіть ще трохи додав. Тепер тільки весілля! Ти згодна? Не турбуйся, мене утримувати не треба, ми з Олегом працюємо.

– Та знаю, що ви працюєте. І навчаєтеся. Ви молодці. Дякую тітці за хороших мешканців.

– А на весілля її запросимо?

– Вона скаже, що племінниця її обманула.

– Це вона хотіла тебе обманути.

– Давай без неї. Бачити її не хочу. Тихо розпишемося і все.

– Добре. Тільки Олег і баба Ніна. Батьки один одного терпіти не можуть. Просто зʼїздимо до них і все.

– Як скажеш…

– Таж ти мені не відповіла.

– Я згодна!

КІНЕЦЬ.