На сьогоднішній день я заміжня жінка вже декілька років. Зараз займаюся вихованням нашої маленької донечки, якій зараз трохи більше півтора року.

В цілому в сім’ї у нас все добре, і на життя мені немає чого скаржитися, особливо, проте моя власна бабуся іноді нас дуже засмучує.

Так вийшло в нашій родині, що моїм батькам доводилося по молодості багато працювати, і тому моїм вихованням здебільшого займалися моя власна бабуся з дідусем, вони так добре піклувалися про мене, вони дуже любили мене.

Бабуся з дідусем мене навіть в садок не захотіли віддавати – у них був досить таки великий будинок з ділянкою і господарством, тому розваг для мене там цілком вистачало, а вони дуже любили мене і з турботою про мене піклувалися, а я була від того дуже щаслива.

Коли я підросла і змогла вже залишатися вдома одна, батьки забрали мене в свою квартиру.

Бабуся з дідусем якийсь час дуже нудьгували за мною, адже вони вже так звикли, що я була весь час поряд з ними і тому часто приїжджали і забирали мене до себе на всі канікули.

А з часом, коли мого дідуся не стало, на жаль, бабусі таки довелося продати будинок і переїхати в квартиру, ближче до нас.

Але так, як вона звикла до городу, все-таки довелося купити їй невеличку дачну ділянку, адже їй так цього не вистачало, вона все своє життя росла біля природи, працювала на землі, це для неї частина життя просто.

Хочу сказати, що я дуже поважаю та люблю свою рідну бабусю, і ціную її внесок в моє життя.

Проте з віком її характер дуже сильно зіпсувався, що особливо засмучує мене, вона часто сперечається з нами, хоче щоб усі зважали тільки на її думку і робили так, як хоче вона.

Я розумію, що це все вік, і вона в цьому не винна, але іноді її вимоги до нас ну просто нереальні. Я ж не можу постійно годити їй, як дитині малій, а вона завжди ображається.

На літо вона завжди їде на дачу і живе там аж до настання холодів. В цей період часу вона наполегливо просить, щоб я приїжджала з усією своєю родиною до неї кожні вихідні, бо їй одній сумно, вона нас просить до неї добиратися.

Навіть до появи дитини, такі прохання іноді дратували мого чоловіка, він не розумів, чому молода пара, в наш час, повинна проводити всі вільні від роботи дні на бабусиній дачі, де навіть нормальних умов немає і ми дуже втомлюємося там.

За його словами, бачитися з родиною необхідно тоді, коли всім це зручно: коли немає власних планів, більш важливих справ або у свята. Зі своїм чоловіком я довгий час сперечалася через це і все-таки він зі мною погоджувався.

Коли з’явилася у нас маленька донечка, то я пізнала на собі всі серйозні незручності довгих поїздок з дитиною, а також незручності маленького дачного будиночка без зручностей і нормальних умов.

Тепер навіть просто при згадці слова “дача”, у мене починається справжнє хвилювання.

Ці неприємні для нас поїздки до бабусі на дачу кожні вихідні стали для мене справжнім непорозумінням.

Бабуся не може зрозуміти моїх скарг на труднощі перевезення доньки, тому що за її словами, коли я була маленька, то любила їздити навіть в автобусі.

Вона вважає, що в усьому винне наше з чоловіком виховання:

– Неправильно виховуєте свою донечку, от вона росте, як теплична рослина! Нехай по травичці побігає! Що вона в вашому місті бачить? Ти он все дитинство з нами біля хати жила і яка гарна і здорова дівчина виросла.

Кожен раз збори на дачу в нашій родині супроводжуються постійними суперечками, але бабусі до цього байдуже, вона все одно наполягає на тому, щоб ми приїжджали щовихідних на дачу і не забували про неї.

Навіть слухати іншого не хоче, таке враження, що їй до мене зовсім байдуже.

Мені так не хочеться і бабусю ображати, і продовжувати вже так теж не можу! Чекаю, щоб це літо вже швидше закінчилося.

А останнім часом вона стала говорити, мовляв он сусіди усі картоплю копають, а ми ліниві, нічого не хочемо на дачі робити.

Тепер бабуся просить, щоб ми город виорали, а навесні садили картоплю і грядки разом з нею, бо зараз часи важкі, потрібно, щоб все було.

Але ми можемо купити картоплі, я не хочу там нічого садити, адже ми на бензин більше витратимо грошей. А вона зовсім не розуміє нас, лише образи суцільні.

От я не знаю зовсім, як мені вже з нею розмовляти і що вже робити з чоловіком?

КІНЕЦЬ.