П’ять років тому татові від бабусі відійшов старий будиночок. Жити в ньому неможливо, він тільки під знесення, але сама ділянка досить велика і знаходиться у гарному селищі. Батьки тоді загорілись ідеєю на цій ділянці збудувати будинок і переїхати туди жити.

Почалося будівництво, яке висмоктувало з сімейного бюджету всі вільні кошти. Я тоді тільки вийшла заміж, ми з чоловіком винаймали квартиру і почали відкладати на перший платіж для кредиту на житло. Заробітки були не надхмарні, тому накопичення йшли дуже повільно.

Батьки ні його, ні мої не могли нам допомогти. Мої були поглинені будівництвом, на яке йшло дуже багато коштів, а батьки чоловіка сказали, що дали синам усе, що могли, а тепер хочуть пожити собі. Я в жодному разі не засуджую їх, ми дорослі люди, ніхто нас утримувати не повинен. Просто пояснюю, чому наш кредит на житло був дуже віддаленою перспективою.

Минулого року мої батьки викликали нас із чоловіком на розмову. Вони сказали, що будівництво майже увійшло у фінальну стадію, але знову вимагає суттєвих вкладень, тому у них є пропозиція до нас – ми віддаємо їм свої накопичення, а вони після переїзду до своєї оселі віддають нам свою двокімнатну квартиру.

– Це набагато зручніше – і у нас живі гроші з’являться, і вам не треба буде морочитися ще тридцять років з кредитом. Нам із будівництвом зовсім небагато залишилося, здається, що наступного року ми вже переїдемо.

Ми з чоловіком таку пропозицію сприйняли з ентузіазмом. У нас було накопичено вже близько восьмисот тисяч, ми хотіли добити до мільйона, а потім уже брати квартиру. Але пропозиція батьків була навіть кращою. Звичайно ж, ми погодилися. Віддали батькам гроші, а самі продовжили збирати, але вже не так активно, на ремонт та меблі.

Батьки постійно говорили, що будівництво ось-ось скоро закінчиться, і ми терпляче чекали. Але будівництво будинку затягувалося та затягувалося. Дах і стіни вже стояли, але там ще багато чого треба було зробити. А нещодавно я дізналася, що батьки вирішили продавати квартиру, аби закінчити будівництво та ремонт. Ту квартиру, яку вони обіцяли віддати нам із чоловіком.

– Ви ж сказали, що квартира буде моєю, ми ж вам гроші віддали! – Я не могла повірити, що рідні мама та тато можуть так вчинити.

– Та що ви там віддали? Ти знаєш, скільки наш будинок коштує? І після нас він дістанеться тобі. Але нам потрібно вже закінчити будівництво, облаштуватись, меблі купити, а це все гроші. Нам не вистачає, а ви з чоловіком нам не допомагаєте, – сказала мама.

– Так, у сенсі, ми не допомагаємо? Ми майже мільйон віддали! – Сімсот із лишком тисяч ви віддали, не треба перебільшувати свої заслуги. Але ми з татом про це пам’ятаємо. Будинок у нас буде великий, хочете – переїжджайте жити до нас. Накопичить собі на внесок.

Жити із мамою? Ні, дякую. Я в сімнадцять років із дому до гуртожитку бігом бігла, бо жити у домі, де господиня моя мама, це пекло на землі. У людини просто не існує поняття про особисті кордони, вона не готова до компромісів, головний аргумент “бо я так сказала, поки ти живеш у моєму домі, ти маєш слухатися”.

І ось у цю “прекрасну” атмосферу мені пропонується переїхати із чоловіком? Щоб ми з ним через місяць знову шукали житло чи розлучилися? Ні, вибачте. З батьками я посварилася, бо так не робиться. Якби не їхні обіцянки, ми вже дозбирали б свій мільйон, взяли кредит на житло і ні на кого не розраховували.

А тепер збирати все заново, тому що жити на оренді, поки батьки не залишать мені у спадок будинок, я не збираюся. Чоловік взагалі про тестя і тещу чути не хоче, і я не можу його засуджувати. Говорячи прямо – мої батьки нас кинули на гроші.

Я сама не горю бажанням спілкуватися з ними. Батьки ж вдають, що не розуміють, а що не так. Квартира їх, вони їй розпоряджаються на власний розсуд. Будинок у якомусь далекому майбутньому дістанеться мені. Типу, мені нема в чому їх дорікати. Але я вважаю інакше. Вони нас обдурили. Тож і спілкуватися з ними жодного бажання немає.

Господи, звідки у дівчат комплекси через високий зріст? Мовляв, з високим зростом не зможуть знайти собі пару. Розповім про свого друга. У нього зріст 164 см. Одружився на дівчині у

Перше кохання з минулого. Я заміжня вже 5 років, в шлюбі я щаслива, коханий чоловік, дочка, ідилія і гармонія в родині. Але мене постійно мучать спогади про перше кохання. У

У двадцять шість років я покинула чоловіка, дізнавшись про його зради. Пішла з маленьким сином, вагітна другою, від аліментів відмовилася. Потім довгий час було не до чоловіків і не до