У 22 роки, не знайшовши роботи в місті, я поїхала до Італії, а не повернулася до села, де жили мій брат та його дружина. Протягом 18 років я залишалася в Італії, постійно працюючи, щоб стати незалежною.

Іноді миготіли спогади про будинок.

Я раділа, коли односельці, які працювали в Римі, повідомляли мені, що моя мама здорова. Цього літа сусідка з мого села приїхала до Риму, щоб заробити на квартиру для своєї доньки.

Вона попросила допомоги у працевлаштуванні та під час однієї нашої зустрічі розповіла, що моя мама залишилася сама: брат із дружиною поїхали, а вона захворіла.

Сусіди допомагали їй продуктами, але цього було замало. Засмучена, я вирішила відвідати маму.

Залишивши свою роботу сусідці, я повернулася додому. Возз’єднання з матір’ю було емоційним. Після довгої розлуки ми знову обнялися, проливаючи сльози і перепрошуючи один перед одним.

Я відвезла маму до лікарні, де у неї був найкращий догляд, що призвело до її поступового одужання.

Вирішивши не повертатися до Італії, я використала свої заощадження, призначені для покупки квартири, для ремонту будинку моєї матері: додала кімнати, провела водопровід та покращила опалення.

Я маю намір забезпечити комфорт моєї матері в останні роки життя, використовуючи для цього всі доступні засоби.