Мені 29 років, у мене є сім’я — чоловік та двоє маленьких дітей. У шлюбі ми 2 роки.

На сьогоднішній день мій чоловік зовсім втратив повагу та довіру до мене, ми живемо як чужі люди. Він звинувачує мене постійно, що я не смачно готую, що я погана дружина, не прибираю, хоча я намагаюся готувати і для нього і для дітей, квартиру прибираю настільки, наскільки встигаю з дітьми або коли вони сплять.

Йому багато чого не подобається в мені, він не любить моїх батьків і мою сестру (на це свої причини, але я вважаю, що він надто зациклився на них, він зовсім не вміє забувати і пробачати навіть заради мене).

При мені може погано про них сказати, хоч я просила його не робити так. Я теж не ідеальна і роблю якісь помилки, дурниці які його злять і виводять із себе.

Що для мене нормально для нього є неприйнятним, і він не розуміє, як я взагалі можу думати інакше. Після того як я щось зробила що йому не сподобалося він злиться, піднімає голос, це нервує у свою чергу мене так оскільки я не розумію чого я такого сказала не так і у відповідь зриваюся на нього і все, починається чергова сварка.

Ми сприймаємо світ по-різному, у нас різні погляди на речі. Зараз це дійшло вже до того, що постійно починається розмова про розлучення, і я сама про це думаю. Але мені страшно, бо я не знаю, що буде далі.

Куди переїхати в мене є, але я боюся залишитися одна в плані стосунків. Я не знаю, як буде правильніше вчинити.

Одного разу я вже поїхала з дітьми до батьків на тиждень жити. Але я постійно спілкувалась протягом цього тижня з чоловіком.

Спочатку були, звісно, звинувачення одне до одного, але згодом чоловік почав розмовляти інакше, говорив, що він робив усе заради сім’ї і любить нас і я тоді повернулася. Ми тоді ходили до психолога, але це не допомогло.

Я реально намагалася і хотіла змінитися, почати по-іншому думати, сказала собі, що більше не зриватимуся на чоловіка і буду з ним погоджуватися, але зараз я знову така, яка я є. Я справді не знаю, як мені вчинити, не хочу зробити чергової помилки.

КІНЕЦЬ.