Хочу поділитися своєю історією, може хтось скаже, що це безглуздо, але мене така ситуація у своєму житті дуже засмучує. Мені 31 рік, чоловіку 45 років, ми разом 7 років, виховуємо сина.

Шлюб за коханням, чоловік дуже хотів, щоб ми одружилися, дитина бажана. Я не працюю, до шлюбу працювала.

Зараз я домогосподарка, займаюся з сином, будинком, для себе навчаю іспанську мову при університеті. Моя проблема в тому, що чоловік мене нікуди не хоче брати з собою.

До шлюбу в нього та в мене була компанія, з ким ми спілкувалися. Компанії різні, у мене переважно жіночої статі, подруги, у нього відповідно друзі, чоловічої статі.

Після того, як я вийшла заміж, я перестала спілкуватися з цими подружками, тому що вони всі не заміжні та мої інтереси і їх почали розходитися. І все це негативно, як я вважала, впливатиме на мою родину.

Ну, припустимо, піти і затриматися десь увечері я вже не могла, тож поступово мої стосунки із друзями припинилися. Але я дуже і шкодувала.

Щодо чоловіка те, як він спілкувався з чоловіками холостяками, так і продовжував спілкуватися. Виїзди на футбол по 3 дні, риболовлі по 5 днів, гірські лижі по 5 днів.

Весь цей час я перебувала одна з маленькою дитиною вдома. У нас є кому посидіти з дитиною, але він майже ніколи не пропонував піти мені з ним та його друзями кудись.

Скажу одразу, я досить приваблива жінка. Я не запустила себе, я займаюся собою, спортом, не випиваю, не маю шкідливих звичок і зі мною є про що поговорити.

Але чоловік ніколи мене не бере у свої компанії, навіть якщо хтось приходить зі своїми дружинами. Наявності коханки я заперечую, не вірю в те, що там хтось може бути, але я просто не розумію, чому він не хоче, щоб я з ним була присутня.

КІНЕЦЬ.