Сонце того дня сміливо заглядало у вікна нашого будинку. Я почувала себе трохи стривоженою. Мій син, Сергій, довго розповідав мені про свою нову дівчину, і нарешті він вирішив познайомити нас.

Я хотіла, щоби все пройшло ідеально. Тому вирішила приготувати свій фірмовий торт, який нашій сім’ї вважався справжнім делікатесом. Як тільки молоді прийшли, мене вразила її краса та витонченість.

Це була довговолоса блондинка з яскравими блакитними очима.

– Мамо, це Юля, – представив її Сергій.

– Дуже рада знайомству!

– Поспішила я протягнути їй руку. Після невеликої розмови ми всі сіли за стіл.

Мені було важливо, щоб Юля почувалася комфортно. Подавши торт, я з деяким хвилюванням спостерігала її реакцію. Вона посміхнулася, взяла вилку та відкусила невеликий шматочок. Через секунду її обличчя різко змінилося.

Вона спробувала приховати своє збентеження, але було ясно, що щось пішло не так.

– Все в порядку?

– Запитав Сергій, помітивши зміну в її виразі обличчя.

– Мені здається, у торті щось… дивне, – прошепотіла Юля. Я спробувала свій торт і зрозуміла, що переплутала пропорції. Місце третини соди я додала цілу ложку!

– О мій Бог, вибач, Юлю!

– Я була в жаху.

– Я так хвилювалася перед твоїм приходом, що переплутала все.

Юля посміхнулася і сказала: – Нічого страшного, з усіма буває.

Головне, що ви так старалися заради мене. Ми всі засміялися. Незважаючи на невелику невдачу, вечір пройшов у теплій та доброзичливій атмосфері. Цей торт став предметом наших жартів на багато років уперед.

Але головне, що я зрозуміла: Юля – чудова людина, яка зможе прийняти нас навіть із нашими помилками та проблемами.

КІНЕЦЬ.