Взявши дочку за руку, в іншу руку невелику валізу з речами, Віра виїжджала не попрощавшись з Іллею вранці, коли він ще не повернувся з риболовлі. Вона зрозуміла, що не зустріла гідну людину, за кохання якої треба боротися. А як все починалося красиво, Ілля красиво залицявся, постійно говорив, що любить її і не бачить сенсу в житті без Віри та її чотирирічної доньки Оленки.

Ілля навчався на останньому курсі інституту, коли познайомився з Вірою. Закохався. Любов до цієї жінки, яка старша за нього на три з лишком роки, у неї дочка чотирьох років, захопила його так міцно, що він не бачив більше нікого крім неї. І вже за три місяці після знайомства почали жити разом у її квартирі.

– Віро, через місяць я отримую диплом, і ми їдемо з тобою до мене в село знайомитися з моїми батьками. Я тебе представлю їм і всім родичам, як майбутню мою дружину, – радів Ілля. – Ти згодна?

– Добре, згодна, – казала Віра, сподіваючись, що його батьки зустрінуть її привітно, адже Ілля казав, що в нього мати добра, привітна і любить зустрічати гостей.

У селі Ілля народився і виріс, всі родичі живуть тут і навіть по сусідству жила дівчина Іринка, яка з дитинства в нього закохана. Дід Григорій жив неподалік свого сина Сергія, батька Іллі, часто ходив до них у гості. Дружини його, бабусі Іллі не стало і доживав дід Григорій свої роки і все дивився на пагорб за селом, де похована його дружина.

Дід Григорій знав, що завтра син Сергій із невісткою Зінаїдою чекають на гостей, нарешті приїжджає онук Ілля до батьків і везе з собою наречену. Закінчив інститут і вже працював у місті. Дід Григорій застав свою невістю Зінаїду не в настрої, спочатку подумав, що з Сергієм знову вона посварилася, хотів уже з сином поговорити, щоб не ображав свою дружину. Але передумав. Тому що знав, Зінаїда ще та штучка, з гонором і якщо що не по її, надується і довго мовчить.

Побачивши Григорія, невістка заговорила першою:

– Привіт, діду. Ти знаєш, що Ілля зібрався одружитися і завтра з нареченою тут буде.

– Знаю, Сергій мені вчора повідомив цю новину. Ну і добре, нехай одружується, настав час йому. Навчання закінчив і нехай одружується, – промовив дід.

– Так вона ж старша за нього на три роки, та ще й дочка у неї чотирьох років. А він не розуміє, що робить. Говорить, що любить її і все. Чути нікого не хоче. Он поруч Іринка живе красуня наша місцева, роботяща і знаємо її, – бурчала невістка.

– Зіна, не лізь в життя сина, нехай сам вирішує за себе не ті часи зараз.

– Що ти кажеш, діду? Ну від кого в неї донька, може від пройдисвіта якого, хто в неї батько? Невідомо, що з неї виросте. Ну навіщо холостому хлопцю одружитися з жінкою з дитиною, навіщо йому чужа дитина? Він же своїх дітей може скільки завгодно мати. Вона мабуть рада, такого хлопця відхопила з вищою освітою. Сама хто?

– Зіна, ти не маєш рації, – намагався було заступитися дід, але вона його не хотіла слухати.

Зіна не могла заспокоїтися котрий день, сварила сина і ту Віру, яка незрозуміло звідки взялася з дитиною. А тут під боком Ірина жила та працювала медсестрою у медпункті. Ось таку невістку вона з радістю прийняла б. Думала і придумала, що не буде вона, старатися гарний стіл накривати і радісну зустріч організовувати. Обійдеться, нехай зрозуміє міська, що на неї зовсім не чекають.

Гості приїхали ближче до вечора, втомлені та задоволені. Ілля просто наскрізь світився від щастя. Син приїхав додому, цілий рік не був, скучив за батьками та дідом, та й за селом теж. Мати відчинила двері до будинку, першим вбіг Ілля, поставив чемодан біля стіни, а Віра з донькою увійшли слідом і зупинилися. Вона соромилася без запрошення господарів проходити далі.

– Синку, Ілля, ну нарешті, як же ми скучили за тобою, – обійнявши сина, вона дивилася на Віру з дитиною, і не поспішала відпускати його з обіймів. – Ти в нас тепер дипломований фахівець, я дуже рада, – вона багатозначно подивилася на Віру, на кшталт не те, що вона.

– Мамо, а де батько, де дід?

– Зараз прийдуть. Чекали-чекали на тебе, – вона підкреслено говорила тільки в однині, звертаючись до сина.

Потім звернулася до незнайомої жінки і в’їдливо запитала:

– Значить, це ти і є та сама Віра з дитиною? – оглянула непрохану гостю з ніг до голови Зіна. – Ну гаразд, проходьте, мийте руки, Ілля покажи їй, де і що у нас.

Віра з перших слів матері все зрозуміла. Ілля ніби не помічав сарказм матері, взяв Віру за руку і повів її та Оленку до своєї кімнати. І тут прийшли батько з дідом, радісно обіймали Іллю, Віру та Оленку, вони були гостинні та задоволені.

– Ну, діти, молодці, що приїхали. Мати, а ну давай накривай на стіл, – скомандував Сергій дружині. – Діти з дороги, втомлені та голодні, та й нам із дідом щось вже хочеться перекусити, – потираючи руки казав він.

Скромно накрила на стіл Зіна, син навіть здивувався, він вже знав, які різносоли може приготувати мати для гостей. Віра майже нічого не їла, їй було прикро за такий прийом. Вона ображалася на Іллю, що він не представив її родичам, як свою майбутню дружину. Не такого прийому чекала вона.

Батько розлив ігристе і хотів сказати тост, але тут випередила його мати, швидко сказавши:

– За тебе синку, за твій диплом і за твою роботу. Бажаємо тобі всього доброго і віримо, що нас не підведеш!

– Потім були ще тости і щоразу за Іллю, а Віри з донькою немов за столом і не було. А Ілля мовчав, вона не впізнавала його. Радів із родичами і майже забув про них. Вона звичайно шукала пояснення та виправдання йому:

– Все-таки давно не бачився з рідними, розслабився у родинному колі.

Дід Григорій поглядав на Віру та Оленку добрими очима, а потім переводив погляд на свою невістки Зіну. Він розумів, чому так поводиться вона. Йому було шкода цю гарну молоду жінку і її гарненьку доньку, яка була дуже вихована і поводилася за столом спокійно і терпляче.

Віра бачила, що дочка втомилася і майже засинала за столом, тож звернулася до Зіни:

– Чи можна укласти Оленку спати, покажіть будь ласка куди її покласти?

Зіна кивнула головою і махнула рукою, на кшталт – йди за мною. У маленькій кімнатці стояло односпальне ліжко та тумбочка.

– Ось тут і спатимете з донькою, білизна постелила чисте, – сказала вона і швидко вийшла з кімнати.

Віра поклала доньку і почула, як Зіна казала всім за столом:

– Вона сказала, що не прийде, втомилася і спатиме з донькою.

Віра одразу лягла на вузьке ліжко і заплакала.

– Що я тут роблю? І де гостинність матері, про яку так багато говорив Ілля. Мати дивиться на мене як на порожнє місце, а він і не звертає уваги. Була б можливість, я зараз же поїхала звідси. Але куди тепер, на вулиці темно і незнайома місцевість.

Сльози струмком котилися від образи за себе та за доньку. Поступово заснула і прокинулася від того, що хтось торкнувся її руки. То був Ілля.

– Віро, ходімо в мою кімнату, що ти тут тулишся, тісно вам. Там ще є диван, я Оленку туди перенесу. Ти вже вибач мені, що всю увагу я батькам приділяв, адже вони без мене скучили. А щодо одруження ми завтра поговоримо, обіцяю.

Віра не спала всю ніч, різні думки  лізли в голову. Вона навіть згадала своє перше заміжжя та знайомство зі свекрухою. Як вона лагідно зустріла свою невістку, до півночі говорили, як раділа, що син знайшов гарну дружину. Згадала першого чоловіка, якого дуже любила і жила з ним, як за стіною. Вона мимоволі порівнювала ту свекруху та матір Іллі, яка одразу ж дала зрозуміти, що Віра з донькою тут небажані гості.

– Звичайно, я розумію, для батьків це не той вибір сина, який би вони хотіли. Маю доньку. І вся справа мабуть у моїй Оленці. Невже вони думають, що я дозволю ображати свою дитину і дозволю ображати себе. Краще завтра поїхати мовчки, – казала сама собі Віра.

Вранці за сніданком усі згадували дитинство та шкільні роки Іллі, його друзів та подружок, сміялися, батько підкладав цукерки Олені, посміхався їй, а матері це не подобалося. Потім Зіна раптом сказала сумно:

– Тааак, синку, скінчилися твої безтурботні роки, тепер доведеться важко працювати, щоб  прогодувати … – вона подивилася на Оленку, а в повітрі повисла фраза «чужу дитину». Добре хоч змовчала. Віра подивилася на Іллю, який тільки посміхався і вдавав, що нічого не зрозумів. Тільки Сергій суворо глянув на дружину:

– Зіно!

Віра все зрозуміла. Мати своєю недомовленістю все сказала. Але тут Ілля сказав:

– Віра і Оленка я покажу вам село і річку, заодно і дім діда Григорія, йдемо, – і взявши дівчинку за руку, вийшов із-за столу.

Дорогою Віра висловив Іллі все, що вона думає про його матір. Але він переконував її, що вона не так розуміє його матір, це просто материнські ревнощі. І не потрібно на це звертати увагу, ставитися до всього простіше та веселіше. Але Віра не розуміла, чому він не заперечив слова матері, а приймав усі слова з похилою головою.

– Гаразд, Віро, все буде добре. Кілька днів поживемо і поїдемо. Завтра ранком я схожу на рибалку. На зорі риба добре клює.

Вранці, коли Віра прокинулася, Іллі вже не було, він на світанку пішов на рибалку. Пішла вмиватися і натрапила на матір. Та дивилася на неї непривітно і з докором казала:

– Ілля сказав, що ви скоро їдете, все через тебе. Коли тепер я ще сина побачу, триматимеш його біля своєї спідниці. Маю годувати тебе з твоєю дитиною.

Віра уважно вислухала Зінаїду, а потім сама не чекаючи від себе спокійно сказала:

– Перший мій чоловік був порядною і відкритою людиною, він не вмів обманювати і викручуватися, мене любив більше життя. І на відміну від вашого сина, він не співав мені дифирамби, а своє кохання доводив справами. І не міг мовчати, коли мене ображають, ніби я ніякого відношення до нього не маю.

Моя перша свекруха досі залишається моєю мамою. Дуже любить Оленку. Вона займається бізнесом і купила квартиру мені, де ми жили з Іллею, та окремо Оленці на майбутнє, коли вона виросте. І до речі у мене теж вища освіта і знаю три іноземні мови.

Коли не стало мого чоловік, мама після його відходу важко переживала втрату, але знайшла в собі сили змиритися з втратою сина тільки заради нас із Оленкою.

А тепер вона постійно мені каже, що я молода і маю вийти заміж за гідну людину, мені потрібен чоловік, а Олені батько. А щодо фінансової сторони, то вашому синові і не снився такий достаток, який у мене. Я в кілька разів більше заробляю за нього. Мама оформила на мене два магазини, причому не маленькі. А як вона допомагає нам з донькою!

Зіна стояла і здивовано слухала Віру з широко розплющеними очима та здивуванням. Вона вже сварила себе, на чому світ стоїть, що не могла зустріти привітно таку невістку.

– А знаєте, що Бог не робить, то на краще. Я навіть рада, що ви одразу показали мені хто є хто. Я навіть не ображаюся на вас. Ви допомогли мені, розплющили мені очі, ще не вистачало мені отримати безпардонну свекруху і чоловіка, який за мене не може навіть слово замовити, не кажучи вже про мою прекрасну доньку. А тепер до побачення і дякую за чисте односпальне ліжко, – посміхаючись, сказав Віра, дивлячись на пониклу свекруху.

Віра йшла на автобус по сільській вулиці з валізою та донькою без жодного жалю і думала, що завжди сумнівалася у своїй любові до Іллі. Думала, що зможе його полюбити, адже він так залицявся до неї. Все ж таки це не той вибір.

КІНЕЦЬ.