Тетяна переїхала у новий будинок разом із матір’ю.

Тепер, після того, як батько поїхав в інше місто з новою родиною, їм довелося переїхати після розміну квартир у двокімнатну на сусідній вулиці.

– Нічого, матусю, – заспокоювала Таня маму. – Облаштуємося, і житимемо собі. Треба ремонт тільки зробити. Все старе тут… А район хороший. Мені на навчання близько, і твоя робота поряд. Це ж прекрасно!

– Ой, поки немає сил і бажання робити ремонт, почекай. Дай до нового місця звикнути, а вже влітку щось підремонтуємо, – погодилася Ніна Сергіївна.

Вона важко переносила розлучення із чоловіком. І тільки донька її підтримувала і давала сил працювати, жити і посміхатися людям.

– Таню, ти в мене золотко, – говорила Ніна Сергіївна, бачачи, як дівчина робить генеральне прибирання. – Якби не ти…

– Ну, годі тобі сумувати, мамо, треба дивитися в майбутнє з оптимізмом. Коли я вийду заміж, і наша сім’я буде більшою! Підуть онуки і тобі ніколи буде нудьгувати. Обіцяю! – усміхалася Таня.

– Ой, подивлюся я на твої обіцянки, ти з дому не вийдеш у кіно, чи на танці, – Ніна Сергіївна погладила дочку по голові, наче маленьку.

Наступного дня, коли Ніна Сергіївна була на роботі, а Таня сиділа на кухні і пила чай, з ванної раптом почулося дзюрчання води.

Таня підняла голову. Точно! Увійшовши у ванну, вона побачила, що під мийкою тонким струмком тече вода прямо на підлогу.

– Ой що це? – вигукнула Таня. – Труба потекла, чи що?

Дівчина нахилилася і побачила, що на кахельній плитці підлоги зібралася вже добряча калюжка.

– Боже мій, що ж робити?! – ахнула вона і почала рушником збирати воду.

Але вода від дотику дівчини до крана, стала ще більше лити на підлогу.

Таня намагалася підставити під мийку тазик, але струмінь тік ближче до стіни повз тазик.

Таня подзвонила в ЖЕК і попросила надіслати сантехніка. Жінка в слухавці незворушним голосом відповіла, що постарається якнайшвидше надіслати майстра, але зараз він на обіді.

Таня побігла у ванну і знову почала збирати воду. Від хвилювання вона розгубилася і не могла знайти кран, що перекриває воду в квартиру.

Вона точно не знала де він знаходиться і почала вичерпувати все рушником.

Так тривало майже пів години. Нарешті у двері подзвонили. На порозі стояв молодик.

– Нарешті, заходьте, швидше, у нас з-під крана вода тече прямо на підлогу! Переживаю, що вниз протікає. Сюди, скоріше! Як би вимкнути всю воду?

– Зараз подивимося, де у вас кран на підведення води в квартиру. Ви тут нещодавно, значить? І самі не знаєте, чи що?

– Та тільки перший тиждень живемо, і одразу такі неприємності… – відповіла Таня.

Чоловік швидко пройшов у ванну, потім заглянув у туалет, і там за дверцятами шафки знайшов кран.

– Ну як? – запитав він голосно Таню, яка витирала підлогу. – Вода перестала лити?

– Начебто так, ось тільки калюжа велика розтеклася все одно. Треба її зібрати. А коли ви мені все полагодите? Не можемо ж ми без води жити?

– Зараз спробуємо знайти причину, – відповів чоловік і заглянув під мийку.

Він деякий час уважно оглядав труби, світячи ліхтариком телефону, а потім сказав:

– Гнучкий шланг треба міняти. Я зараз заміню, ось тільки по новий сходжу. У мене саме такий є в запасі. Зачекайте.

Він глянув на стурбовану Таню і посміхнувся, а потім вийшов.

– Дивний якийсь. Усміхається, коли такий потоп. Господи, мабуть, ми затопили сусідів. Незручно як. Доведеться ввечері йти вибачатися. Що вдіяти…

Молодий чоловік повернувся через пів години з інструментами, ключем і новим шлангом. Він замінив шланг, увімкнув воду й сказав:

– Як вас звуть, хазяйко?

– Тетяна.

– Так от, Тетянко, приймайте роботу! Ось тут у вас кран у квартиру. Наступного разу без роздумів одразу перекривайте воду, а потім уже й лагодити все можна.

– Наступного разу? – запитала Таня.

– Ну, цього шланга надовго має вистачити, – усміхнувся чоловік, заспокоюючи Таню. – А своє господарство треба знати, де які крани, і води, і газу. Ну, тепер все гаразд…

– Дякую вам велике, скільки я вам винна за роботу? – запитала Таня.

– Ніскільки. Мене Олексій звуть. Будьмо знайомі!

Олексій пішов, а Таня здивовано знизала плечима і зачинила двері. Вона ще раз протерла підлогу і сіла допивати свій чай…

Але не минуло й години, як знову пролунав звук дверного дзвінка.

Таня відкрила двері й очі вирячила від несподіванки.

Біля порога стояв літній майстер у синьому комбінезоні та з невеликою валізкою з інструментами.

– Ну, що тут у вас сталося? Протікання, чи що? – запитав він і не чекаючи запрошення, пройшов у квартиру.

– А вже зробили, все гаразд, – розгублено відповіла Таня. – А ви хто?

– Як хто? Сантехніка ж викликали? Чи я вже не потрібен? Самі впоралися? – невдоволено бурчав майстер.

– Так, так. Самі. Тобто сантехнік уже був. Молодий такий. З ваших, мабуть, хтось… – бурмотіла Таня.

– У нас молодих немає, я один на всі ці три будинки. Купа роботи тут, а ви даремно викликаєте тільки, – він розвернувся і вийшов.

Таня стояла і думала про те, хто ж приходив до неї лагодити кран?

Нарешті, вона подумала, що варто сходити до сусідів і дізнатися, чи вода не протікала до них у ванну.

Вона спустилася на нижній поверх і подзвонила у двері. Їй відкрила жінка років шістдесяти і запитливо подивилася на Таню, окинувши її поглядом з голови до ніг.

– Вибачте, я хотіла запитати, чи не протікала до вас наша вода, я ваша нова сусідка згори. Розумієте, – почала пояснювати Таня. – Ми не винні, ось тільки переїхали сюди, а тут така справа…

– А-а-а, це ви! – раптом почула Таня.

Вона побачила, що з-за спини жінки зʼявився той молодий чоловік, який їй полагодив кран.

Таня так зніяковіла, що почервоніла і не одразу придумала, що сказати.

А чоловік засміявся і продовжував:

– Нічого, нічого, тільки невелика пляма, але вона скоро висохне. Ось можете самі переконатися.

Він провів здивовану Таню у ванну, де вона побачила сиру пляму на білій штукатурці стелі.

– Вибачте, я ж подумала, що ви – сантехнік, якого я викликала… Ой як незручно вийшло, – виправдовувалася Таня. – Ми неодмінно заплатимо за шланг і, звичайно, дякую вам.

– Нашого сантехніка ви довго чекатимете. Всім під’їздом попливли можна! – засміялася жінка. – Мене звуть Віра Павлівна, а це – Олексій. Ось і познайомилися з такого випадку. Ходіть до нас на чашку чаю. Олексій, запрошуй дівчину!

Вони пили чай на кухні. Таня заспокоїлася і вже сміялася з комічності ситуації.

– Але чому ви одразу не сказали, що ви сусід? – запитала Таня.

– Ви не дали мені шансу, одразу почали керувати мною, – засміявся Олексій. – Ніколи було розмовляти, треба було усувати протікання, інакше нас точно затопило б добряче.

– А ви тепер і не чекайте на сантехніка, – сказала Віра Павлівна. – Якщо що – одразу до нас. Олексій і вдома сам все робить, і вам по-сусідськи допоможе.

Олексій закивав головою.

– Він без батька ріс, тата його рано не стало. Тому все сам навчився робити. І ремонти, і щось відремонтувати. Чоловік має вміти по дому сам все робити. Як ви вважаєте?

– А ми ось теж без батька тепер живемо, тільки наш іншу дружину знайшов… А мати ще звикнути не може до цього. Але добре, що у нас нова квартира. Нове життя. І легше їй забути старе…

Таня зітхнула. А Віра Павлівна сказала:

– А ви приходьте тепер до нас на чай разом із мамою. Треба й нові знайомства заводити. У нас дружний під’їзд. Люди добрі. Приходьте у вихідний на мої пироги. Обов’язково.

Таня пішла. Увечері вона розповіла матері про поломку та про безкорисливу допомогу Олексія.

У вихідний вони прийшли до сусідів із коробкою цукерок. Олексій був дуже радий, очі його сяяли, він провів Таню в свою кімнату і став показувати їй моделі кораблів – своє давнє захоплення.

Жінки заварювали чай на кухні і розмовляли про своє.

Коли настав час чаю, всі були в хорошому настрої, сміялися.

Гості хвалили пироги Віри Павлівни, а господиня посміхалася:

– Усі мої пироги люблять. Якщо треба на свята, то я напечу вам, тільки скажіть. І начинку самі вибирайте. Я люблю пекти.

Олексій і Таня пішли гуляти. А жінки засиділися на кухні ще на годину.

Дивно, але стосунки сусідів невдовзі стали дружніми і між матерями та між дітьми.

Влітку Віра Павлівна і Ніна Сергіївна вирішили разом поїхати у відпустку.

А Таня та Олексій зайнялися за їх відсутності ремонтом.

– Тетянко, так незручно просити допомоги в Олексія, давай наймемо майстрів, – говорила Ніна Сергіївна.

– Ні-ні, – наполягав Олексій. – Поки вас немає, ми з Танею поклеїмо в кімнаті шпалери і пофарбуємо вікна, це не важко. А поки сохне підлога після фарбування, Таня зможе заночувати у нас, у кімнаті моєї мами.

Олексій не просто хотів допомогти з ремонтом. Він дорожив кожним днем і годиною, проведеною разом з Танею.

Він покохав її з першого погляду, тому й не сказав на той момент, що він не сантехнік, щоб Таня дала можливість їй допомогти.

А Тані теж одразу сподобався Олексій. Мужній, впевнений у собі, він переживав за неї. І водночас обходився з нею, як з дитиною – ніжно, акуратно і трепетно.

Це змушувало Таню почуватися немов за кам’яною стіною.

Це замінювало їй батьківську ласку, захист та любов.

Коли кімната Тані біліла новими світлими шпалерами, а підлога блищала свіжою фарбою, вони пішли ночувати до Олексія.

Звісно, майже всю ніч не спали. Після вечері вони цілувалися в кімнаті біля телевізора…

Потім сиділи на балконі, дивлячись на зірки. Олексій накрив плечі Тані пледом.

– Який ти дбайливий. А мені подобається, що ти старший за мене, – сказала Таня.

– А я переживав спочатку, що це тобі не сподобається. Вісім років – це чимало. Ось мати зрадіє, що ми вирішили одружитися. Вона вже втомилася чекати на моє весілля. А я не знав, що знайду свою долю, не виходячи з дому.

– А я й уявити не могла, що мій майбутній чоловік сам прийде до мене під виглядом сантехніки! – засміялася Таня.

– І одразу ж почне порядки в хаті наводити! – підхопив Олексій.

Коли повернулися з відпустки задоволені мами, Олексій і Таня оголосили їм про своє рішення.

Жінки розплакалися й усамітнилися на кухні, щоб приготувати урочисту вечерю з нагоди такої події.

Вони обінялися і вже заплакали справжніми сльозами радості, коли залишилися самі. Олексій і Таня пішли по ігристе.

– А не даремно ми з тобою у відпустку поїхали, га? Свахо? – запитала Ніна Сергіївна. – Молоді самі і вирішили без нас тут все. Ну і добре.

– На те й розрахунок був. Краще їх залишити самих. Налагодилося все, як і мало бути. Нехай радіють життю. А наша справа – онуків чекати, – відповіла Віра Павлівна.

– Так, стільки радості я давно не відчувала, – сказала Ніна Сергіївна. – Що там мої переживання, коли створюється нова сім’я? Треба радіти життю, кожному дню і годині. Дякую, вам, Вірочко. Ви наша нова сім’я. І дай Боже, все у наших дітей буде добре…

– Все так і буде…

Прийшли Олексій і Таня. Ігристе запінилося в келихах. Олексій увімкнув музику.

Жінки посміхалися і не могли відвести очей від своїх щасливих дітей…

КІНЕЦЬ.