Зраділа жахливо, але не показала цього. Удавано пустила сльозу і обняла судженого. А як повинен був повернутися додому, то поїхала в село, збрехала, що батьки захворіли. Лише через багато років Ігор дізнався страшну таємницю тещі і тестя. Була пізня осінь. Сонце ховалося десь далеко-далеко. Його рожеві промінчики з дитячою цікавістю заглядали в невелику хатину. В повітрі пахло першим морозцем. Вечоріло.

У небі раз у раз нічний художник вимальовував золотисті зірки, які не могли довго втриматися на місці і падали додолу, де їх підхоплював вітер і ніс на край світу. «Добре зараз тим зіркам, — шепотіла до себе молода жінка, вдивляючись через вікно в безкрайню далечінь.

— У них є вітер, у них є воля, у них є все для повного щастя. А у мене …» — недоговорити Наталя, залилася сльозами. На душі у неї з самого ранку клекотіло, немов у величезному казані.

Не могла заспокоїтися. Руки і ноги тремтіли, а в голові, немов відбійним молотком, щосили гупало. Здавалося, що її голова не витримає такого болю. Але на це Наталія звертала увагу зараз чи не найменше, адже пекло її серце зовсім інше. Слова чоловіка не давали їй спокою вже цілий день.

Сьогоднішнім вранці повідомила, що вагітна. Серцем сподівалася-зрадіє такій новині Ігор, зате почула зовсім інше: «Навіщо зараз ця дитина? Я сам ще не досить комфортно почуваюся в цьому житті, адже потрібно добудувати будинок, облаштувати його.

Я тільки що почав отримувати більш-менш пристойну зарплату, тому потрібно перш за все стати на ноги самим, а тоді вже ставити когось. Я ще не готовий стати батьком, тому й прошу тебе зробити аборт «. Ці слова, немов гостра отруйна стріла, наскрізь пронизали молоде жіноче серце, і воно облилося кров’ю.

Не думала Наталя почути таке від чоловіка, який після цієї розмови спокійно пішов на роботу, як ніби це була сама звичайна розмова, яких між молодим подружжям щоранку безліч.

Жінка обхопила обома руками живіт, і відчула як всередині ритмічно і тихенько стукала маленькими ніжками дитина, немов попереджала не робити цього. Їй здалося, що малюк цим самим говорив їй: «Мамочка, рідненька, жити хочу, я твоя кровинка.

Який гарний ваш світ. Як хочу почути солодкий шепіт блакитної води, босоніж пробігти по зеленій леваді, милуватися луками з пахучою скошеною травою, сонячним сосновим бором і тінявім гаєм з суничними галявинами, широким полем, де так легко і солодко дихати, стежкою, вздовж якої ростуть волошки і маки, зачаровано буду слухати спів дзвінкоголосих птахів. Прошу тебе, рідненька, не відбирай у мене життя. Адже я так хочу жити! «.

Материнське серце вилітало з грудей. Сліз втримати не могла. Тоді вирішила твердо і остаточно: з чоловіком або без нього, але народжувати буде. Але правди Ігорю так і не сказала. Повідомила, що цілком згодна з його рішенням, тому що не знала, як в такій ситуації поведеться чоловік, адже одружилися зовсім недавно.

Крім цього, не хотіла жити одинаком, адже її серце повністю належало йому. Тому з удаваним байдужістю сказала, що не готова ще до тієї хірургічної процедури, страшно якось. Коли страх пройде, то відразу піде в лікарню. Ігор не став заперечувати. Саме це і потрібно було дружині — поцупити якомога більше часу. В молитвах до Бога Наталя зверталася щодня. Молила, щоб благополучно народити дитину. І Господь почув її прохання.

Одного разу до неї завітала радісна звістка. Увечері, як завжди, додому з роботи прийшов чоловік і повідомив, що начальство відправляє його на два з половиною місяці у відрядження. Від почутого у неї аж дух перехопило. Зраділа жахливо, але не показала цього. Удавано пустила сльозу і обняла судженого. — Як же я без тебе буду? — схлипуючи запитала.

— Час швидко минає. Тому не встигнеш і озирнутися, як знову будеш мене зустрічати на цьому самому місці, — жалісно відповів чоловік. Незабаром Ігор поїхав. Наталя залишилася одна. Вона помічала, як з кожним днем її живіт все більше і більше. Чоловік часто дзвонив до неї, питав, коли вирішиться на аборт.

Вибачався, що не зможе бути з нею в той нелегкий для них обох час. У відповідь знаходила якусь причину для відмовки. Але сьогодні вона подзвонила йому сама і розповіла, що все вже позаду. Операція пройшла успішно, так що переживати за її здоров’я не варто. Ігор радів цій новині, зате у жінки брехня викликала не дуже приємні почуття. Але ж повинна була це зробити. Не могла вона так просто позбутися від того, хто став частиною життя і її самої. Це був би найтяжчий гріх, якого вона не пробачила б собі ніколи. Перед приїздом чоловіка Наталя поїхала до батьків.

Благовірному повідомила, що допоможе трохи по господарству, тому що ті вже не одужають, і повернеться через тиждень-другий. Батьки з розумінням поставилися до проблеми дочки. В її очах вони помічали, як сильно хоче народити дитину і при цьому зберегти свою сім’ю. Незабаром на світ з’явився хлопчик. Так мало Наталя була біля нього, так мало вона їм раділа. Так само змушена була повертатися до чоловіка, хоча серце залишалося у дитини.

Маленького залишила в селі на догляд і виховання батькам. Ігорю про існування сина так нічого і не сказала, а він навіть і не підозрював. Тільки іноді питав, чого так часто вона їздить в село. «Ти ж знаєш, дорогий, в якому стані мої батьки. Про них забувати негоже», — відповідала. Він повністю погоджувався з дружиною. Адже у самого старенькі батьки, які не могли дочекатися, коли в гості приїде їх дорогою синку.

Часом сердилися, що довго не дає про себе знати. Найбільше жінка чекала, коли наречений поїде в чергове відрядження. Тоді молода мама стрімголов мчала до свого Артемкові. Там повністю віддавала свою материнську любов дитині. Час не йшло, а, здається, бігло. Через кілька років у Ігоря та Наталії на світ з’явилася дочка. На цей раз обидва бажали її народження. Чи не могли нею намилуватися своєю. Були щасливі.

Чи не помітили батьки, як їх Світланка вже і школу закінчила, і в університет поступила. Ігор всю свою безмежну любов дарував доньці. Сердився, коли бачив свою принцесу з якимось хлопцем. Тому рідко підпускав до неї хлопців, які аж прицмокували, коли бачили Світлану.

Тільки одна мати таємно стільки років ділила свою любов між сином і донькою. Але ніхто з них не відчував себе обділеним, бо завжди Наталія душею і серцем була біля обох дітей. Одного вечора Ігор якось завів розмову про дочку: — Знаєш, Наташа, мабуть, скоро наша Світланка призведе до хати зятя, адже он скільки часу біля дзеркала возиться. — Цікаво було б глянути на нього, — у жінки аж заіскрилося в очах.

— Тепер порядних хлопців знайти важко. — продовжував чоловік. — От якби познайомити її з нашим бухгалтером. Красивий молодий хлопець, тихий, як вода. Нещодавно влаштувався на роботу, а вже який авторитет серед наших здобув. Не кожному таке під силу. Мабуть, пишаються таким красивим і чемним хлопцем його батьки. Хотів би і я такого сина мати.

— Ігор опустив голову і притих. Разом з ним мовчала і Наталя. Лише приховала сльозу, яка покотилася по її щоці. — Та чого нам сумувати ?! — скрикнув потім чоловік. — Ось запрошу його до нас в гості, познайомимо з нашою Світланкою, і буде він нашим зятем. Від краси нашої дони нікуди не сховається. Сьогоднішній день був особливий. Наталя з донькою чекали молодого бухгалтера, який так сподобався і полюбився Ігорю. Їм і самим натерпілися побачити його швидше, адже стільки приємних слів про нього сказав чоловік.

Не кожен міг заслужити похвалу від Ігоря, такий у нього характер був, а цей зміг, і відразу стільки! Світлана і сама частенько затримувалася біля вікна, виглядаючи гостя, так цікаво їй було. Ось уже й стіл святково накритий. За кухні смачно пахли приготовані страви. Наталя з донькою сиділи мовчки, хвилювалися. Незабаром в передпокої пролунав дзвінок. Разом з ним задзвеніло щось і в серці жінки.

Не знала, від чого. Досі такого не було. Але коли відкрила двері — зрозуміла, хоча і не відразу. Перед нею поруч з Ігорем стояв її син Артем. Ледве втрималася на ногах, а потім насилу вичавила: «нарешті ти прийшов до нас, синку». І кинулася обіймати несподіваного гостя.

Ігор не розумів, що відбувається. Але згодом Наталя розповіла всю правду, яка мучила її серце протягом стількох років. Всі четверо не могли стримати сліз, а особливо Ігор. Його серце боліло чи не найбільше, адже усвідомлював, що син ріс без батька і практично без матері. Піднявши догори тремтячі руки, вимовив перші слова: «Дякую Тобі, Боже, що дав тоді моїй молодої дружині розсудливість і розум.

І прости мене за той гріх, до якого штовхав її.» Згодом, перевівши збентежений погляд, звернувся до родини: «Прости мене, Наталочка, прости, Артем, що на довгі роки позбавив вас справжнього кохання в повноцінній сім’ї. Прости, син, що ріс сиротою, маючи батька і матір «.

Ігор заплакав ще дужче. Його сльози були гіркими, як полин. Адже стільки втратив через свою давню і такої болючої помилки. Тепер він зробить все, щоб наздогнати втрачене дитинство і юність сина. Цілу ніч сьогодні він проведе під образами, щоб в молитвах подякувати Наталчині батькам, які вже відійшли у вічність, за догляд і виховання його сина Артема, за ту любов, яку дали замість рідного батька.

КІНЕЦЬ.