Сонце світило яскраво, коли Віра та Олексій вийшли з пологового будинку. Друзі та родичі вже зібралися, щоб привітати молодих батьків із народженням доньки.

— Дозвольте побачити дитину!

– Вигукнула одна з подруг Віри, намагаючись зазирнути в коляску. Але раптом Віра, наче під дією якогось пориву, вихопила немовля з рук чоловіка і побігла геть від натовпу.

– Віра, стій! – Закричав Олексій.

– Що відбувається?! — здивовано спитала бабуся Віри. Олексій, наздогнавши дружину біля входу до парку навпроти пологового будинку, взяв її за руку.

— Чому ти так вчинила? – дихання його було збитим через біг. Віра, насилу стримуючи сльози, відповіла: — Ти обіцяв мені, що ми дамо їй ім’я Олена. Чому ти записав її як Євдокию?!

— Я подумав, що було б чудово продовжити сімейну традицію, — відповів Олексій, розуміючи свою помилку.

– Я хотів зробити сюрприз.

– Сюрприз? Ти вирішив назвати нашу дочку ім’ям, яке я ненавиджу, без моєї згоди? Віра плакала, а її дочка, відчуваючи тривогу мами, заплакала разом із нею.

— Вибач, я справді помилився, — прошепотів Олексій.

– Ми можемо все виправити. Вони повернулися до родичів, які, перешіптуючись, намагалися зрозуміти, що сталося.

— А що тут трапилося? — спитала тітка Марія.

– Помилка, велика помилка з мого боку, – зізнався Олексій.

— Але ж ми все виправимо. Сім’я оточила молодих, наче щитом, висловлюючи свою підтримку та розуміння. Віра та Олексій зрозуміли, що головне — це їхня любов і підтримка близьких, а ім’я для доньки вони оберуть разом, коли отямляться після того, що сталося.

КІНЕЦЬ.