Єдиний син вирішив одружитися. Алла вирішила дізнатися про дівчину. Перше, що вона  дізналася – місце народження. Родом та була з невеликого містечка, а отже, одразу зробила висновок Алла, не варта їхнього синочка. На цьому можна вважати, що вона все з’ясувала. У синочка освіта, багатство, становище в суспільстві, завдяки батькам, а ця з якогось незрозумілого містечка, може його і на карті немає.

Алла вирішила з нею зустрітися, навіть номер телефону дізналася, але ця «наречена» трубку не взяла.

– Як вона посміла, – обурювалася жінка. 

Ну вона ще побаче, ось приведе її завтра синочок знайомитися, вона їй влаштує.

Іван познайомився з Ганною на вечірці спільних друзів. Дівчина дуже сподобалася йому. Він розумів, що його мама не зрозуміє, але закохався. І ось воно знайомство з батьками.

Мама старалася щосили.

– Напевно це село знає тільки одну ложку і одну вилку, а про інші ложечки та інші тарілочки і не підозрює. А як вживають морепродукти, зовсім не знає, – думала Алла.

Вона замовила все у найкращому ресторані їхнього міста, так би мовити рибний обід. Тільки був один нюанс, чоловіку не можна морепродукти. Довелося готувати спеціально йому інші страви.

І ось молоді люди прийшли для знайомства із сім’єю. Алла вже потирала руки, як посміється з цієї простушки і виставить її в непривабливому вигляді перед сином.

Спочатку всі розмовляли, якщо це можна назвати розмовою. Розмова зводилася до того –  хто батьки, брати, сестри, освіта, робота, плани. Дівчина відповідала ухильно, можна було подумати, що вона щось ховає.

– Батьки є, єдина дочка, інститут, робота, планів багато, – з усмішкою відповіла Ганнуся.

– Планів багато, звичайно багато, синочка, Івана на собі одружити, – думала Алла.

Чоловік її подумав інакше – розумна дівчина, молодець, і відповіла, і зайвого не сказала.

Алла запросила всіх до столу. – Ось зараз вона все й покаже, все своє село, – знову думала вона.

– Мамо, а чому у нас сьогодні такий дивний стіл? У тебе змінилися смаки?

– Ні. Але ж ти любиш устриці, лобстери. А ти, Ганно любиш?

– Ні. У мені не можна морепродукти та рибу.

– От вивернулася, ось хитра, – обурювалася в душі Алла.

– А у мене сьогодні що буде на обід? – Запитав Микола Олегович. – Ти і мені це запропонувати вирішила? Я ж не переживу такого обіду…

– Тобі окремо приготувала. Хто ж знав?

– Ну ось і подай нам, що приготувала, а це все сама їж. Не викидати тепер ці делікатеси. Зрозуміла?

– Зрозуміла, – відповіла тихо Алла, а в душі ледве стримувалася від обурення.

У голові її вже крутився новий план. Ось я і перевірю зараз, як тобі «не можна» морепродуктів, обманювати надумала, зі мною це не пройде.

Вона непомітно в тарілку для Ганни поклала дрібні шматочки риби, змішавши їх із м’ясним соусом. Зараз я тебе виведу на чисту воду, вона не хоче морепродуктів. Просто не їла ніколи і не знає як їх їсти. Думки її були далеко, а сама вона сіла за стіл і почала спостерігати.

Все було добре. Усі розмовляли і навіть сміялися. Алла вже вибирала момент, щоб розкрити свій секрет, але Ганні раптом стало зле.

– Ганно, що з тобою? – спитав Іван. – Що це?

– Напевно рибу спробувала! А їй же не можна! – першим зрозумів батько. – Я викликаю швидку.

***

Швидка поїхала. Ганні полегшало, але вона більше не захотіла залишатися в їхньому будинку. Іван пішов проводити її.

– Що це було? – Чоловік підійшов до Алли,.- Поясни. Твоїх рук справа? Що ти думала?

– Ну куди нашому Івану така дружина. Де ми і де вона.

– Ти сама звідки? Нагадати? З того самого села, що і я. Звідки в тобі все це. Я пам’ятаю своє походження, а ти ні. Тьху. Не заважай синові!

Алла захвилювалася, але не здалася. Вона призначила Ганні зустріч, нібито для вибачення. Навіть запропонувала вибрати кафе.

– Ганно, ти мене маєш зрозуміти. Це випадково вийшло. Я в ресторані все замовляла, напевно, і потрапило щось рибне в твою порцію.

– Я все розумію, ви мене перевірити вирішили, обманюю я чи ні? Але мені справді не можна морепродуктів. Що ви ще хочете дізнатися?

– Нічого дізнатися не хочу! І знати нічого не хочу! Хочу, щоби ти просто залишила мого сина в спокої. Ось цього тобі вистачить, щоби виїхати і навіть відкрити бізнес. Якщо ти розумна, то зможеш це. У тебе були якісь плани. – Алла посунула пухкий конверт дівчині.

– Що це?

– Не починай, піди красиво.

– А ви знаєте, що тут скрізь камери. Я можу все це показати Івану, і вашому чоловікові теж.

– Та що ти можеш, я сама все можу. Бери гроші та йди.

– До побачення. Івану привіт і Миколі Олеговичу. Мені не потрібні ваші гроші.

Ганна підвелася і пішла. Конверт залишився на столі. Алла швидко поклала його назад у сумку і хотіла вже йти, але раптом подумала про камери. А раптом… І вона пішла дізнатися про камери, а заразом і попросити, щоби кадри почистили. Гроші вирішують все, завжди думала вона.

– Вибачте, ми не можемо вам нічого показати.

– Де господар цього закладу? Покличне мені його. Я сама домовлюсь.

Дівчина дивно подивилася на неї, але кудись подзвонила.

За п’ять хвилин перед нею стояла Ганна.

– Що це таке? Ти теж прийшла по це? Ти спізнилася, я перша.

– Ось Ганна Леонідівна, ви можете з нею поговорити. – Сказала дівчина Аллі і вийшла.

– Що це означає?

– Це означає, що ви можете поставити мені запитання, з яким прийшли сюди. Що вас цікавить?

– Ти тут працюєш?

– Так.

– Я просила директора, головного, керуючого, як він взагалі називається тут у вас.

– Ну, це я. Все в одній особі.

– А Іван знає?

– А навіщо? Головне, щоб він про вас не дізнався. Я думаю, що вам час. Тепер я гідна вашого сина?

Алла не знала, що відповісти. Просто мовчки пішла.

Іван та Ганна одружилися. Відносини зі свекрухою були натягнутими, навіть можна сказати, що їх просто не було. Іван їздив до батьків один. Але через два роки Алла розлучилася з чоловіком і поїхала з більш багатим чоловіком. Так вона пішла з життя їхньої родини. Дзвонила лише Іванові, але дуже рідко. Навіть поява онуків її не зацікавила і не переконала повернутися.