Мерехтіння пишних суконь, сміх гостей та звуки оркестру наповнили банкетну залу. Оксана та Ігор стояли біля вівтаря, готуючись вимовити клятви. Раптом двері відчинилися, і до зали увійшов високий чоловік у елегантному костюмі, тримаючи в руках величезний букет троянд. Він впевнено попрямував до нареченої, подарував їй квіти та покликав на танець.

– Хто це?

– Пошепки запитала подружка нареченої, кивнувши в бік чоловіка.

— Я гадки не маю, — відповіла Оксана, пригорнувшись до свого нареченого. Ігор дивився на чоловіка з явними ревнощами. Його обличчя почервоніло, а руки завмерли на талії Оксани.

— Хто він, Оксано? – глухо запитав Ігор.

– Я не знаю, – відповіла вона. Після чарівного танцю незнайомець повів Оксану до столика і почав розмову.

— Вибач, що так раптово. Я твій брат, Олексій. Нашу сім’ю розлу чили, коли я був немовлям, і мене уси новили інші люди.

Оксана здивовано дивилася на нього, потім на стару чорно-білу фотографію, яку він простягнув їй. На ній була молода мама, яка тримала на руках двох немовлят.

— Мама завжди казала, що я маю брата, але я ніколи не думала, що зустріну його на своєму весіллі. Олексій усміхнувся.

— А я все життя мріяв знайти сім’ю. І ось у мене з’явилася нагода зустрітися з тобою.

Ігор, підійшовши до них, простяг Олексію руку.

— Перепрошую за свою реакцію. Це було неочікувано.

– Нічого страшного. Я все розумію, – сказав Олексій. Залишок вечора пройшов у теплій, сімейній атмосфері. А Оксана була щаслива, що у найважливіший день у її житті вона знайшла не лише кохання, а й втраченого брата.

КІНЕЦЬ.