У п’ятницю після роботи Андрій довго чепурився.

Сьогодні в Андрія доленосний день. Його запросила двоюрідна сестра Рая на її день народження.

Рая дуже хотіла познайомити його зі своєю подругою Ніною. Вона також запрошена.

-Ти зі своєю скромністю і сором’язливістю скоро зовсім засумуєш. Здоровий, симпатичний, під два метри зростом, а жінку не можеш знайти, – казала сестра.

Я тобі знайшла наречену. Ніні 34 роки, всього на два роки старші за тебе. Має хорошу роботу, інтелігентна жінка. Вона вдова вже три роки, є донька 13 років. Ніна дуже гарна, хазяйська. Чоловік був далекобійником у неї. Не стало його вже пару років як…

Ніна Андрієві сподобалася. Славна така, фігурка точена, гарна стрижка, легкий макіяж.

Андрій їй теж сподобався.

Походили вони з місяць, попридивлялися один до одного і Андрій перебрався до неї.

Вирішили поки що пожити в цивільному шлюбі, краще пізнати один одного.

Андрій пропонував одразу подати заяву у ЗАГС, але Ніна сказала, що не треба поспішати.

Донька Аня зустріла Андрій без захоплення.
-Нічого, дізнається про мене більше, звикне і все налагодиться, – думав він.

Був ще один нюанс у їхньому житті, який напружував Андрія.

Усі стіни в квартирі та в спальні були в портретах і фотографіях її колишнього чоловіка Миколи.

Ніна часто і довго дивилася на його фотографії, витираючи сльози.

-Поживе зі мною, зрозуміє, як я її люблю, як до неї ставлюсь і пройде туга, – думав Андрій.

Він справді намагався радувати Ніну. Купив їй золоті сережки, каблучку. Переробив удома всю чоловічу роботу, замінив сантехніку. Хазяйський чоловік завжди собі справу знайде.

Все було добре, якби не постійна «присутність» колишнього чоловіка у їхньому житті.

Готує Ніна Андрію, на вечерю домашні голубці.

-Їж, Андрію! Миколка мій дуже голубці любив.

А Андрію після її слів і голубці не милі були.

Або починається фільм якийсь по телевізору, то Ніна кличе:

-Андрію, йди швидше, починається Миколки улюблений фільм!

Дуже часто Ніна просила Андрія звозити її на цвинтар, щоб поприбирати, старі квіти викинути.

Ніна щоразу плакала, а Андрій прибирав. Вперше він навіть злякався, а потім звик.

А скільки разів вона називала його ім’ям колишнього чоловіка?

А скільки разів він прокидався вночі від її тихого плачу в подушку?

Інший би давно образився, а Андрій терпів, розумів, що він має поважати світлу пам’ять про Миколу.

Минув рік. Нічого не змінилось. Так вони й жили Ніна, Андрій, та Аня, яка так до кінця і не змирилася з його присутністю. І незримий Микола.

Андрій намагався поговорити з Ніною, пояснити їй, що йому так важко жити.

Ніну здивували його слова.

-А що тут важкого? У нас із тобою все добре. Живи та радуй, що я тебе ощасливила!

Андрій жив, тільки не радів і не почував себе щасливим. Він не гуляв. А тут від постійних нервів почав гульбанити.
-Так, я від такого життя і зовсім згуляюся, – засмутився Андрій.

Якось він тихо зібрав свої речі і попрощався з Ніною.

-Бувай. Вибач, якщо чимось образив. Іду я. Не заважатиму тобі сумувати за колишнім чоловіком. Щасливо!

Ніна намагалася повернути його. Погано одній, до того ж, вона звикла до хороших грошей. Андрій усе зароблене їй віддавав.

Андрій не повернувся. Десь через рік він познайомився із молодою дівчиною, вона прийшла до них на роботу працювати секретаркою.

Незабаром вони одружилися. У них народився синок. Андрій дуже щасливий. Гуляти він перестав.

А про свій громадянський шлюб з Ніною тільки й каже:

-Нічого не поробиш, перший млинець завжди нанівець!

Рая розповідала, що Ніна ще раз спробувала зійтись із самотнім чоловіком, але він пішов від неї через два місяці.

Як Ніна живе зараз, Андрій не знає… Він попросив Раю більше ніколи не нагадувати йому про цю жінку…