Марія встала вдосвіта і не могла зрозуміти, як чоловік і син можуть спати в такий день.

А день справді обіцяв бути незабутнім… Їхній єдиний син виріс, і сьогодні вони йдуть знайомитися з батьками нареченої, сватами, так би мовити!

Ось Марія з самого ранку й думала:

– Гроші на весілля є. Та й бабусі з дідусями додадуть. Головне з квартирою для молодих питання треба вирішити. Денис каже, що й у його нареченої батьки непогано живуть, отже, і це питання має сьогодні вирішитись. Та що ж вони й досі сплять?!

Марія підійшла до чоловіка і торкнулася за плече.

– Вітю, вставай! – гукнула вона.

– Сьогодні ж субота… – крізь сон пробурмотів чоловік.

– Не можу зрозуміти, як можна спати в такий день?! – не вгавала дружина.

– Марійко, – чоловік розплющив очі і обійняв її. – У тебе ж усе готове не тільки до сватання, але й до самого весілля!

– Все – це коли весілля відбудемо, – Марійка сіла поряд на ліжко. – Все уявляю, які ж вони…

– Хто? – здивувався чоловік.

– Свати.

– Та звичайні! Денис каже хороші люди.

– Наш син нічого зрозумілого сказати не може про своїх нових родичів!

– Правильно. Його ніхто не цікавить, окрім нареченої, – він обійняв дружину. – На мене мама теж бурчала, коли сватати тебе збиралися.

– Коли це було! – на обличчі Марії з’явилася ностальгійна усмішка.

– Усі часи однакові.

– Гаразд, все, вставай! – майбутня свекруха рішуче скочила з ліжка. – Он і наречений наш уже встав.

Віктор сів на ліжко, почухав потилицю і попрямував у ванну…

…А на іншому кінці міста так само металася по квартирі майбутня теща:

– Христино, відкривачку принеси! – гукнула вона своїй дочці. – Купили це ігристе…

– Рито, ну, чого ти метушишся? – з ванної вийшов чоловік.

– Нові родичі зараз прийдуть! – вона з посмішкою подивилася кудись у стелю. – Цікаво, які вони?

– Звичайні. Христина тобі про них уже все розповіла.

– Одне діло – розповіла, а інше – побачити.

– Зараз прийдуть – побачиш.

– Ігорю, це в тебе спокій олімпійський, – вона окинула поглядом атлетичну фігуру чоловіка. – А мені ще привести себе в порядок треба. Зараз сваха прийде – вся з себе буде!

– Ти в мене найкрасивіша!

– Та ну тебе. Іди пий чай і одягайся!

…І ось Марія з Віктором підійшли до квартири сватів. Віктор натиснув кнопку дзвінка.

За дверима почулася метушня і через пару секунд двері відкрилися.

На порозі стояв Ігор, а за ним його Рита.

– Ну, здрастуйте! – привіталась вони хором.

– Проходьте, проходьте, – сказав Ігор.

Марія з Віктором зайшли в коридор.

Рита насамперед стала оцінювати зовнішній вигляд свахи.

– Вдягнена модно, коштовності справжні, – думала вона. – Косметика дорога. А чого в неї таке обличчя напружене? І на мого Ігоря якось дивно дивиться. Ну так, порівняно з її чоловіком мій, звичайно ж, красень…

Рита здивовано глянула на чоловіка.

– І мій на неї, якось здивовано дивиться! – подумала жінка.

Ігор потис йому руку Віктору і підійшов до його дружини.

– Марічко, це що ти?! – раптом запитав він.

– Ігор?! – ахнула майбутня сваха.

Всі застигли, не розуміючи, що відбувається.

Щоб розрядити обстановку і розставити всі крапки над «і», Ігор весело сказав:

– А ми з Марічкою в одному класі вчилися.

– Ось як буває! – здивовано похитав головою сват.

Рита уважно подивилася на награно веселе обличчя чоловіка, і в голові майнула думка:

– Схоже, вони не тільки однокласниками були”.

– Свате, тримай! – простягнув Віктор пакет з гостинцями.

– Ой, проходьте, проходьте! – заметушилася Рита, потім підійшла до Марії. – Давай хоч обіймемося, свахо!

Гості зайшли, по дорозі розглядаючи квартиру. Вони із задоволенням відзначили, що квартира гарна і меблі дорогі.

Ігор став розставляти на стіл гостинці, а сват почав розглядати, те, що вже стояло на столі.

Все говорило про багатство і смак хазяїна квартири.

Почали розсідатися, і Віктор із якимось спокоєм почав командувати на правах старшого:

– Я сідаю поряд зі свахою, а ти, свате – поряд зі своєю однокласницею.

Сіли. Рита з подивом дивилася на свого нового залицяльника, який весело розмовляючи, наповнював склянки і цікаві думки лізли їй у голову:

– Адже мій сват не тільки старший за нас, а й розумніший. Адже він теж чудово зрозумів, що мій Ігор був з його дружиною не просто однокласником. До речі, він і на всіх шкільних фотографіях у альбомі з нею стоїть. Сват спеціально намагається згладити гострі кути, розуміючи, що їм хочеться поговорити. Просто спитати один в одного, як вони жили ці двадцять… Мабуть, двадцять п’ять років.

– Ну, що тости говоритимемо за старшинством, – Ігор підвівся, а за ним і всі інші. – Перший тост давайте за те, щоб ми сьогодні про все домовилися та стали родичами.

Марія потихеньку стала приходити до тями. Хіба вона очікувала, що сьогодні сидітиме поряд з тим, з ким сиділа за однією партою останні три шкільні роки.

– А потім він пішов на службу і з’явився Віктор, дорослий та серйозний, зі своєю машиною та багатими батьками. Хіба можна було його порівняти з Ігорем. Він і лишився служити ще. Щоправда, після того, як дізнався, що я виходжу заміж.

Зараз він успішна людина, до того ж, як був красенем, так і залишилася, ще й мужності побільшало.

– Ну, що давайте обговоримо всі проблеми, пов’язані з весіллям наших дітей, – Віктор узяв хід обговорення до своїх рук.

Втім, ніхто проти цього й не був.

Вирішували вони до вечора. Хоча на рішення вистачило й години. Гроші і в тих і в цих батьків були, просто розподіляли обов’язки. Та й розходитися не хотілося.

Ігор із Марією розкуто згадували свої шкільні роки. Віктор із Ритою сиділи за ноутбуком складаючи план заходів. У них обох робота була пов’язана саме зі складанням планів, ось вони й застосовували свій досвід в особистих цілях.

Ось уже й вечір.

– Так родичі, – нарешті сказав Віктор. – Ми додому. Наступної суботи чекаємо вас у нас на дачі з візитом у відповідь.

Гості пішли…

…– Про що це ти там зі своєю подругою весь день шепотівся? – одразу запитала Рита у чоловіка.

– Ми ж із нею однокласники.

– Не тільки. Адже на всіх шкільних фотографіях ти з нею стоїш?

– Ну, з нею, – обійняв той дружину. – Але ж і в твоїх шкільних фотографіях поряд з тобою різні хлопці є.

– Ось і головне, що різні, а з тобою завжди одна.

– Рито, а тобі Віктор сподобався? – перевів розмову чоловік.

– Сподобався, – на її обличчі з’явилася хитра посмішка: чому б чоловікові нерви не полоскотати. – Серйозний чоловік, працює начальником відділу у великому банку.

– Ритко…

– А-а-а! Ревнуєш…

– Ах так?

Ігор обійняв дружину і закружляв по кімнаті. Вона любила його сильні руки, коли відчувався політ і повна захищеність…

…– Вітю, ти не сердишся? – запитала дружина, щойно вони увімкнули світло в своїй квартирі.

– Ревную трохи, – він намагався здаватися серйозним.

– Чому?

– Сват он який красень, а я старий вже…

– Який ти там старий?!

– Пʼятдесят уже. Ти теж красуня, а я вже старію.

– Вітю, ну що ти так безглуздо жартуєш? Ти в мене найрозумніший і найкращий. А сват – це перше кохання. Адже у всіх таке трапляється. Ти ж теж у школі був у когось закоханий.

– Так, не серджуся я на тебе! – Віктор посміхнувся і обійняв свою дружину.

…У цих двох пар почався новий етап в житті, де вони не тільки тати й мами, а й свекри та свекрухи, тещі і тесті і, звичайно ж, свати і свахи. А незабаром будуть бабусями й дідусями…

Але перше шкільне кохання ніколи не забудеться! І з цим треба рахуватися…