– Ларисо, невже це ти? – до Лариси Андріївни, радісно розкинувши руки рухалася невисока повненька жінка.

Лариса придивилася, щось невловимо знайоме було в цій посмішці і голосі.

– Світлана? Точно Світланко, ну треба ж? А я дивлюсь і ніяк не зрозумію, та й не дивно, скільки років минуло! – Лариса розусміхалася шкільній подрузі. – Ми ж більше двадцяти років точно не бачилися, а ти що, теж у цей кабінет?

І сюди, нашу поліклініку закрили, а нас на інший кінець міста їхати змусили.

Я взагалі по лікарях не люблю ходити, а тут то одне, то інше, ось син і каже, йди, мамо до лікаря, а то сам тебе за руку відведу!

Смішний, раніше я так йому говорила, а тепер він мені.

– Дбайливий який! – оцінила Світлана. – Він один у тебе? Так? А чоловік є?

– Чоловік років десять тому до іншої пішов, а сина один, радість моя. Хороший хлопець мій Ігор, нещодавно познайомився з дівчиною, може хоч одружиться нарешті, квартира у нас велика, жити є де. Він мені каже:

– Матусю, якраз до твоєї пенсії і одружуся, от же ж хитрун, я ж поки що на пенсію не збираюся.

Лариса усміхнулася, говорячи про сина.

– А скільки йому? Моїй старшій Тетяні тридцять скоро, а теж ніяк! Молодша Ганна у вісімнадцять заміж вискочила, дочку народила, розлучилася, вийшла заміж вдруге і зараз дитинку чекає. Кажуть хлопчик буде, онук. А Тетянка моя наче й не тихоня, а ніяк не знайде по собі, дуже розбірлива! – Світлана похитала головою.

Але по очах було видно, що вона згодна, що Тетянці її і справді потрібен особливий чоловік.

– Вона у мене така хороша, до речі, тобі може призначать… – Світлана не встигла домовити, двері кабінету відчинилися.

– Хто наступний? Заходьте!

І Світлана посміхнулася:

– Вибач, потім договоримо, моя черга!

Але після прийому поговорити не вдалося, стурбована Світлана з медсестрою кудись пішла.

А Лариса зайшла в кабінет і здивувалася – треба ж, лікар чоловік, якось незручно навіть!

Перед чоловіком їй точно буде незручно, адже напевно тиск буде міряти і слухати, може краще одразу піти?

– Лариса Андріївна? Проходьте, розповідайте, – лікар наче зрозумів її хвилювання.

Почав розпитувати, що її турбує, як вона спить і взагалі всі інші подробиці.

У результаті призначив їй процедури і сказав прийти за два тижні.

Медсестра теж була дуже уважна, можна сказати Ларисі пощастило, що їхню поліклініку прикрили.

Тут хоч лікування призначили, і начебто навіть допомагає, краще стала почуватися.

А незабаром син Лариси Ігор сказав, що хоче маму зі своєю дівчиною познайомити.

– Мамо, я по тебе заїду на твої процедури, гаразд? Так буде зручніше, потім зрозумієш чому.

Лариса здивувалась, але уточнювати не стала. Вона була на останньому сеансі, коли в кабінет зайшов її лікар Борис Петрович.

– Тетянко, ну як тут наша Лариса Андріївна? Усі основні показники у неї нормалізувалися? Чудово, чудово, а як ви дивитеся на те, Ларисо Андріївно, що я вас проведу після процедур? Вечір сьогодні теплий, так і хочеться прогулятись. А я живу від вас недалеко.

Лариса Андріївна здивувалася:

– Звідки він знає, де я живу?

І одразу зрозуміла – у неї ж у картці все написано.

Та з таким чоловіком навіть лячно спілкуватись, він же ж все про неї знає!

– Борисе Петровичу, я б із задоволенням, але син за мною сьогодні заїхати обіцяв, – вони разом пройшли до виходу, тихо розмовляючи.

Медсестра Таня їх обігнала:

– До побачення!

На вулиці Ларису чекав Ігор і… Тетяна стояла поряд. Ігор радісно посміхнувся,

– Мамо, а це та сама дівчина Тетянка, з якою я тебе давно хотів познайомити.

Хоча, я так зрозумів, що ви вже знайомі? Мамо, а я Таню до нас на вихідні на обід запросив, у нас для тебе сюрприз.

– Ви, молодь, можете не хвилюватися, я вашу маму сам проведу, а ви йдіть гуляйте, я бачу вам так і не терпиться піти. А маму я поверну, – пообіцяв Ігорю, Борис Петрович.

…Коли через три тижні Лариса знову помітила в поліклініці свою стару подругу Світлану, її життя вже кардинально змінилося!

Борис Петрович два дні тому натякнув їй, що він чоловік самотній і давно мріяв знайти таку чарівну жінку, як Лариса!

Та й Ігор із Танею повідомили, що вони вирішили одружитися – ну це точно зустріч зі старою подругою Світланкою принесла їй цю смугу удачі!

Раніше, коли вони разом у школі і в технікумі навчалися, друзі жартували, що їхня дружба їм щастя приносить.

Вони й іспити на відмінно разом складали – траплявся щасливий білет.

І в інших справах їм щастило, легко йшли по життю. А як розвела їхня доля, так і везіння зникло, може й справді вони один одному щастя приносять?

– Ларисо, як я рада тебе бачити! Ну, як, тобі наш лікар сподобався? А я тобі казала, що Борис Петрович дуже уважний. А ти чого так збентежилася? – здивувалася Світлана.

А коли їй Лариса розповіла, що вона заміж виходить за Бориса Петровича, Світлана захопилася.

– Ну ти, Лариско даєш, впізнаю про свою подругу!

І одразу не витримала:

– А в мене теж новина є! Моя старша дочка, Тетянка моя, нарешті хлопця собі знайшла гідного, заміж виходить. Ти, до речі, можливо її бачила – вона в процедурному кабінеті працює. Скоро мене Ігор зі своєю мамою познайомить, будемо з нею весільними турботами займатись!

Коли Лариса все це почула, то спочатку навіть не повірила своїм вухам!

– Та ні, цього не може бути, – тільки й подумала вона.

– Тільки не дивуйся, подруго, схоже ми з тобою скоро поріднимось! – сказала вона. – Недарма я з тобою зустрілася, видно нарешті скінчилася в моєму житті смуга невдачі!

І справді, Лариса з Борисом одружилися.

Лариса змінила сіре холостяцьке життя Бориса до невпізнання!

А нещодавно подруги дізналися, що вони скоро стануть бабусями, а на цю тему взагалі можна безкінечно розмовляти!

…Абсолютно точно є люди, які приносять нам щастя. Не втрачайте друзів та подруг!

І якщо життя раптом підсунуло вам випадкову зустріч, то знайте – це до добра, до успіху!

Ця зустріч точно недаремна, тож точно очікуйте хороших змін.

КІНЕЦЬ.