Мій чоловік на старості років знайшов собі іншу. Я вже думала, що він нікому й не цікавий. Останні роки я вже перестала доглядати за собою, думала, то все для молодих і чоловікові байдуже. А виявилося, що він зовсім не байдужий до цього
Іноді життя різко дуже змінюється і ти сама не можеш збагнути, як в один день може зруйнуватися все.
Але життя дуже непередбачуване, тому треба робити все, щоб вийти зі складної ситуації.
Вся справа в тому, що непорозуміння у нас з чоловіком трапилося якраз до його 40-річчя.
Вирішив мій чоловік на старості років, можна так сказати, знайти собі іншу.
Я ж думала, що він у такому віці і чотирма спадкоємцями вже нікому і не потрібен буде, тому втратила пильність, бо й на думку не спадало подібне.
А виявилося таки, що потрібен.
Можливо, і моя вина в тому є, перестала за собою стежити і йому увагу приділяти, вважала, що я вже жінка у віці. Куди мені чепуритися? Думала, що чоловікові за 50 вже й байдуже до того і він не звертає уваги на це.
Але що вже зробиш зараз, час назад не повернеш, ми обоє, напевно, багато в чому помилялися.
Зміни в Михайлові я помітила ще відразу, він став постійно чепуритися, часто затримувався після роботи, постійно придумував якісь відмовки, щоб не прийти вчасно на вечерю.
Я його якось запитала про іншу чи його походеньки, коли вже почала щось підозрювати недобре.
А Михайло. зовсім несподівано для мене, взяв та й зізнався мені про все, що зустрів своє давнє кохання.
Ось і почали вони згадувати минуле, зустрічаючись часто, а потім вирішили, що потрібно повернути колишні почуття.
Що я тоді відчувала, словами не передала. Чоловіка я свого щиро кохала, виявилося, навіть не підозрювала, наскільки.
Я вмовляла довго його одуматися, але він був налаштований на розлучення, навіть слухати мене не хотів.
Ну що я ще могла зробити, довелося відпустити свого чоловіка.
Тоді я стала думати про дітей, і про те, що я сиділа без роботи. Але діти вже не немовлята, їжу самі собі можуть приготувати, а я працювати піду, щоб вони ні в чому потреби не знали.
Час минав швидко, я навіть не помічала його. На щастя, вже через день мені запропонували місце роботи продавця в магазині недалеко від нашого будинку.
Я, звісно, на це відразу погодилась, зарплату пропонували непогану, та й поруч з будинком я весь час, в якому часто залишалися діти самі, а я знала, що я буду поруч з ними і буду спокійною.
Чоловік на той час уже з’їхав від нас, і я потихеньку звикала до самотності. Ночами схлипувала в подушку, а вдень сміялася перед дітьми, адже таким чином хотіла хоч якось підтримати їх.
Та згодом до нашого з Михайлом розлучення залишався всього тиждень. За цей час чоловік жодного разу до нас з дітьми не заходив, а тут раптом дзвінок пролунав від нього. Просить зустрітися з ним, але лише не вдома.
Ми з Михайлом домовилися про зустріч у парку недалеко від нашого будинку. Дивлюся я, а він з валізою прийшов на зустріч, і очі винуваті такі, додолу опущені.
Каже, що за дітьми сумує, не хоче їх залишати без батька. Ось і не витримав, хоче до нас повернутися. Схлипували на лавочці ми разом.
Він сказав, що поживе трішки в батьків, щоб я подумала і прийняла його назад та вибачила йому його вчинок.
А я не знаю зовсім, що робити мені. Не можу сказати, що зможу все це забути, але певні висновки з цієї історії я зробила і для себе.
Хоча, щиро кажучи, навіть не знаю, як ми тепер житимемо, скільки часу мені потрібно.
Та чи варто повертати чоловіка в сім’ю, коли він тебе зрадив?
КІНЕЦЬ.