Аліна вела звичайне шкільне життя в останньому класі. Її дні були наповнені уроками, домашніми завданнями та зустрічами із друзями. Але якось у їхній звичайний світ увірвалася загадкова змінна – нова дівчинка, яку перевели із сусіднього міста.

Усі школярі були схвильовані, коли нова дівчинка увійшла до класу. Але коли вона опинилася на порозі, здивування набуло нового оберту. Дівчинка була точною копією Аліни. Від довгого волосся до форми очей, від особливостей обличчя до стилю одягу – вони були як дві краплі води.

Учні схвильовано перешіптувалися і вказували на цю дивовижну схожість. Аліна спочатку була приголомшена. Вона ніколи не думала, що зустріне людину, яка виглядає так само, як вона. Все було як із фільму чи книги. Але незабаром цікавість почала переважати над відчуттям дива.

У міру того, як проходили дні, Аліна та її “копія” почали спілкуватися. І виявилося, що вони не лише виглядали однаково, а й мали багато спільного. Вони поділяли інтереси, улюблені книги, фільми та навіть деякі деталі зі свого життя.

Це було справді захоплююче – їм здавалося, що вони знайшли один одного в цьому величезному світі. Однак схожість почала викликати питання й у інших. Друзі Аліни сміялися, що вона має “двійника”, і почали їх називати “Аліна 1” і “Аліна 2”. Але дівчатка не звертали на це уваги.

Вони знайшли підтримку та розуміння один в одному, і ні жарти, ні дивні погляди їм не заважали. Згодом навіть друзі зрозуміли, що подібна схожість не повинна впливати на стосунки.

Поступово дівчатка стали не просто “копіями”, а двома унікальними особистостями із власними мріями та цілями. Їхня дружба була доказом того, що знаходити свого “двійника” не обов’язково означає втрачати свою індивідуальність. Аліна та її “копія” чудово розуміли, що схожість лише поверхова.

Вони залишалися друзями, незважаючи на схожий зовнішній вигляд. І їхня історія стала нагадуванням про те, що дружба та підтримка можуть виникнути навіть там, де здається, що вже немає місця для дивовижних зустрічей.

КІНЕЦЬ.