Ірина Тимофіївна розкочувала тісто, коли задзвонив її нещодавно придбаний смартфон. То була її давня подруга, Зінаїда. Жінки разом виросли, часто згадували про їхню одночасну закоханість у хлопчика на ім’я Мишко. Через роки Ірина запросила Зіну на своє весілля із Григорієм.

Чоловік Ірини трагічно рано пішов із життя, залишивши її на самоті, яку Зіна часто намагалася виправити частими запрошеннями подруги до себе в гості чи в кафе на довгі розмови за чашкою ароматної кави.

Якось Зіна звернулася до Ірини із терміновим проханням дати притулок чоловікові на ім’я Валерій, натякаючи на складну ситуацію, пов’язану з загрозою життю Валерія з боку певної групи людей. Ірина, бажаючи допомогти, прийняла Валерія – ввічливу і добродушну людину.

Між ними почалася дружба, внаслідок якої Валерій зізнався Ірині у своїй симпатії, а вона, посилаючись на розповідь Зіни, висловила занепокоєння за його безпеку.

На подив Ірини Валерій розсміявся і розповів, що ця історія була вигадана Зіною. Валерій виявився просто вдівцем, якого Зіна намагалася сватати до різних жінок.

Посміявшись над цими хитрощами, люди похилого віку порозумілися і з часом стали нерозлучними. Зіна, радіючи вдалому сватанню, не втрачала нагоди розповісти про їхню романтичну історію всьому селу, сподіваючись незабаром здобути власне щастя…

КІНЕЦЬ.