З Анатолієм ми знайомі ще зі школи.

Ще в старших класах, був такий період, що ми навіть трохи зустрічалися з ним.

Але потім почалося доросле життя, кожен пішов своєю дорогою і наші шляхи якось розійшлися.

Згодом я вступила на навчання до інституту та переїхала жити в місто, а Анатолій після армії залишився в рідному селищі, одружився, в нього з’явився син.

Про це мені розповідали батьки, так як з ним після школи ми не бачились.

Я, після навчання в інституті, влаштувалась на роботу, все йшло добре, але в особистому житті не складалося зовсім у мене, на жаль.

Якось я приїхала до батьків і випадково зустріла Анатолія. Батьки мені розповідали, що він розлучився з дружиною.

Як виявилося згодом, він побачив дружину зі своїм другом. З’ясувалося, що вона його взагалі не кохає, він її не влаштовує і вона шукала щастя з іншим.

Все це сказавши чоловікові, його дружина просто зібрала свої речі, дитину і пішла до мами з таємною надією, що незабаром її прийме новий коханий.

Спочатку Анатолій ненадовго вийшов з колії, дуже важко йому далося те розлучення, а потім поринув з головою у роботу.

Родина намагалася його підтримати в цій непростій ситуації. З часом він повернувся до звичайного життя, адже час все лікує, як кажуть в народі.

Робота його цілком зараз влаштовує, все йому вистачає, навіть після виплати аліментів. З дитиною він також бачиться регулярно.

Колишня його дружина, виявляється, дійсно на якийсь час з’їхалася з тим чоловіком.

Та й там у неї зовсім не склалося, адже незабаром він залишив її і поїхав невідомо куди, нагородивши її дитиною.

Ми зайшли з Анатолієм до кав’ярні і довго спілкувалися.

Він щиро розповів, що спочатку почала приходити до нього колишня теща і вмовляла повернутися в сім’ю, пробачити дружину, мовляв, усі люди помиляються, але сім’я найголовніше в житті і її, попри все, потрібно зберігати. Щоб син не ріс безбатченком.

Потім і колишня дружина Анатолія вже сама почала вмовляти його помиритись, просила вибачення, щоб вони все заново почали і будували знову своє сімейне щастя.

Анатолій розповів, що ледве випровадив її з хати.

Але їй весь час щось треба, вона постійно звертається до свого колишнього чоловіка, як тільки щось потрібно їй.

У неї то кран зламався, то сина треба забрати до себе, то мамі її погано.

І доводиться йому їхати до колишньої дружини. Тому що відмовляє не їй, виходить, а дитині. Як би, його проблеми вирішує.

Ось так поспілкувались про своє життя ми з колишнім однокласником, та й роз’їхалися в той день.

Але десь через тиждень, я знову зустріла його в місті, наче доля нас разом звела.

Він з сином приїхав купувати речі до школи. Ми знову пішли у кафе і довго спілкувалися.

Обмінялися телефонами і тепер зустрічаємося кожні вихідні.

Ми дуже багато часу проводимо разом, спілкуємося, ходимо в кафе, відпочиваємо.

Я розумію, що в мене до нього щирі почуття і вони з часом стають ще сильніші.

Та й Анатолій також своїх почуттів не приховує.

Одне мене турбує, якщо ми одружимося, чи не буде він ходити до колишньої, щось лагодити, чи взагалі повернеться, адже вона така наполеглива.

Навіть не знаю, що робити, адже все більше закохуюся в цю людину.

Чи варто будувати майбутнє з чоловіком, який постійно ходить до своєї колишньої дружини і все робить для неї?

КІНЕЦЬ.