Марина Сергіївна завжди думала, що буде хорошою свекрухою.

От тільки вона навіть і не здогадувалася, що спробувати себе в цій ролі доведеться так рано.

Її син Сашко навчався на другому курсі, коли раптом заявив, що переїжджає і житиме з дівчиною!

Здавалося б, чого дивуватись? Він із тією Ганною вже два роки зустрічався.

Ще в школі вони подружилися, а тепер ось навчалися в одному технікумі.

Але жити разом навіщо?!

Цього мама ніяк не могла зрозуміти…

Щоправда, син у неї дозволу і не питав. Просто перед фактом поставив. На роботу якусь влаштувався, квартиру винайняв. Тоді якраз літо настало, навчання закінчилося.

Марина думала, що вони влітку пограються в «поживемо разом», а потім назад розбіжаться по своїх домівках.

Але вже був кінець серпня, а речі так ніхто й не перевозив…

…Одного дня Марина таки не витримала. Вона прокинулась рано, гарненько поснідала, причепурилася й пішла в гості до сина та його дівчини.

Сашко відкрив двері й одразу зрозумів – мати явно не в настрої.

– Привіт що сталося? – запитав він.

– Послухай мене синку! Розходься зі свою цією і повертайся додому, – з порога почала Марина.

Сашко аж усміхнувся від несподіванки.

– І чого це раптом? – запитав він. – Я додому не збираюся повертатися!

Марина зайшла в квартиру, озирнулася навкруги, зазирнула у всі шафи, зайшла на кухню.

Сашко здивовано дивився на матір, не розуміючи, що відбувається.

– Все, літо скінчилося! – сказала Марина, гарненько все роздивившись. – У кохання погралися, настав час і за розум взятися! Як ти збираєшся поєднувати навчання й роботу? Чи ти думаєш, що я тобі платитиму за цю неприбрану квартиру? То знай – я такого не планую!

– А нам і не треба! – обурився син. – Ми вже все підрахували. Квартира у нас недорого коштує. Ми потягнемо. Мамо, ти що думала, що ми пару місяців поживемо і розбіжимося?

– Так, я саме так і думала, тому дозволила тобі жити з цією недолугою Ганькою. Ти що собі таку дружину хочеш?

– Не правда, Ганнуся розумниця. Вона найкраща у своїй групі. І готує смачно. Мамо, я люблю її!

– Та що ти розумієш у коханні?! А маму ти більше не любиш?

– Мамо, ну, ти ж знала, що я виросту і житиму окремо. В чому проблема?

– Але не так рано ж!

– Ти сама Ганнусю в гості заборонила приводити, ми тому й вирішили жити окремо!

– Я переживала, що ви дітей раніше народите так рано! А тепер ще гірше стало!

– Не знаю, кому там гірше, а в нас усе гаразд. Все, не галасуй!

Сашко почув, як відкрилися вхідні двері – Ганнуся повернулася.

Марина Сергіївна була така невдоволена, що навіть не привіталася з нею.

Жінка вискочила з квартири. Усю дорогу вона йшла і щось бубоніла собі під ніс. Сама й не помітила, як дійшла до квартири батьків.

Побачивши засмучену доньку, її мати Тамара Василівна дуже здивувалася.

– Що вже сталося? – ахнула вона.

– Що, що?! Сашко додому повертатися не хоче!

– Як це? Він же ж із дівчиною живе. Чого йому повертатись?

– А як же я?

– А ти що думала, що він до старості з тобою житиме? – засміялася мати.

– Ну, хоча б до тридцяти!

– Молодь зараз рання! Краще порадій, що твій син щасливий такий ходить. Любить він Ганнусю!

– І що? Нехай з дому її любить!

– Ні, ти сама послухай себе! Вони всього три місяці разом живуть, навіть трохи менше. Ти що думала, що він на першу вимогу назад додому повернеться?

– А чому ні?

– А чому так? – незворушно запитала Тамара Василівна.

– Не люблю я цю Ганьку! Вона мене нервує! Ось за що він її тільки любить?

Мати посміхнулася і подивилася на дочку.

– В чужому оці бачить зразу, а в своїм – ні разу!

– Що ти маєш на увазі? – здивувалася Марина.

– Ти себе в молодості згадай!

– А що я?

– Ти коли до нас привела Миколу, батька Сашка, що я тобі сказала?

Давно Марина не згадувала ті часи. Микола був її першим чоловіком, а потім ще двічі вона виходила заміж.

Спробуй згадай, що там було…

– Ти його відпускати не хотіла!

– А чому?

– Мені тоді сімнадцять було ніби!

– І що ти зробила?

– Ключі йому замовила і сказала, що він з нами житиме, або піду від вас!

– І довго ви разом прожили?

– Три роки…

– І що хороший тобі чоловік дістався?

– Ні, зате Сашко хороший вийшов!

– Так воно то так, от тільки ви молоді дорослі порад ніколи не слухаєте, а ультиматуми і поготів не сприймаєте. Хочеш сина втратити? Тоді далі йому претензії висловлюй. А якщо не хочеш, то відпусти, він уже дорослий.

Якщо Ганнуся і справді така погана, то незабаром він і сам зрозуміє, а якщо хороша вона, то нехай живуть і радіють! – спокійно сказала Тамара.

– А як же ж я?

– А ти що?

– Я сама залишусь!

– Чоловіка собі знайди! Дивись, не стара ще. А там гляди, й до сина з невісткою чіплятися менше будеш!

Марина навіть трохи заспокоїлася після розмови із матірʼю.

Чоловіка знайти? Ніби вони на дорозі штабелями лежать і чекають її? Легко сказати, та важко зробити…

…Марина йшла додому, як раптом побачила якогось мужика біля машини. Той стояв і явно чогось нервував…

Марина придивилася. То був Василь із сусіднього під’їзду. Неодружений, до речі, з недавнього часу…

– Привіт що сталося? – посміхнувшись, запитала Марина.

– Привіт, та ось, ключі впустив, дістати не можу! – відповів Василь. – Рука не пролазить…

– Допомогти? – поцікавилась Марина.

– Думаєш, твоя пролізе? – задумливо глянув на Марину сусід.

Марина підійшла до відкритого капота, побачила ключі, просунула вниз свою руку з тонкими пальцями, кінчиками взяла ключі і витягла так спритно, наче фокус показувала.

– О, чудово, дякую! – зрадів сусід. – А я вже пів години дістати не можу… Слухай, Маринко, не знаю як тобі й віддячити. Може сходимо ввечері в кафе, чи…

– До вечора! – посміхнулася жінка і поспішила додому.

…Сашко довго переживав через сварку з матір’ю. Як би там не було, адже вона улюблена і рідна.

Він вирішив подзвонити їй увечері, та вона не взяла слухавку…

– Злишся? – написав він матері повідомлення.

– Живіть на здоров’я! – відповіла йому Марина і додала усміхнений смайлик.

Сашко так нічого й не зрозумів, але заспокоївся…

…А Марина дивилась в очі своєму новому кавалеру і посміхалася. Тепер вона все зрозуміла, і була щаслива…

КІНЕЦЬ.