Коли я вийшла заміж за свого чоловіка, я знала, що у нього є дочка від попереднього шлюбу. Її мати переїхала в іншу країну і залишила дитину з ним.

На жаль, їхні стосунки натягнуті, і маленькі подарунки, які надсилає мати, не роблять її щасливою; вона тужить за маминою присутністю. Спочатку донька жила з бабусею, моєю свекрухою, але з часом вона переїхала до нас.

Я сподівалася на хороші стосунки з нею, але, попри всі мої зусилля, ми не змогли порозумітися. Вона сприймає мене як чужинця та ігнорує мої спроби спілкуватися.

Замість цього вона намагається контролювати мене, шукаючи підтримки у бабусі та батька, коли не отримує бажаного.

Мене розчаровує те, що від мене очікують, що я буду піклуватися про неї й дисциплінувати її, але я не маю на це повноважень.

Мій чоловік і свекруха не сварять її й не встановлюють межі, залишаючи мене наодинці з її некерованою поведінкою. В результаті вона стає розпещеною і некерованою дитиною.

Я часто проводжу з нею час, оскільки мій чоловік працює багато годин, а свекруха приїжджає лише на короткий час. Я відчуваю себе перевантаженою і прагну трохи відпочити й присвятити час собі або своїй роботі. Але мене критикують за те, що я не така ніжна, як вони хотіли б, щоб я до неї ставилася. Якби вони не тиснули на мене так сильно, можливо, у нас могли б скластися кращі стосунки.

Тепер я шкодую, що вийшла заміж за чоловіка з дитиною, оскільки мене шокує її поведінка, лінь і неохайність. Я знаю, що ніколи не зможу замінити їй матір, і відчуваю, що ніколи не буду для неї матір’ю. Ситуація ще більше ускладнилася, коли я завагітніла, і шляху назад немає.

Я придумала план, як змусити її добровільно переїхати до бабусі, оскільки для мене це здається єдиним виходом. Сподіваюся, це створить більш здорове середовище для нас обох.

КІНЕЦЬ.