Пенсіонер Микола Миколайович був знайомий кожному на ринку. Його посмішка та доброзичливе спілкування завжди приносили радість продавцям та покупцям. Але серед усіх торговців на ринку була одна особлива жінка, яка стала його нероздільною частиною.

То була Марина, продавщиця риби. Її усмішка і яскраві очі заманювали Миколу Миколайовича до її кіоску щодня. Він не так приходив на ринок, щоб купити свіжі продукти, як побачити Марину.

Він спостерігав за нею, коли вона розбирала рибу, спілкувалася з клієнтами, і щоразу його серце билося швидше. Але одного разу Марини не виявилося на своєму місці. Дні йшли один за одним, і пенсіонер почав турбуватися. Що сталося з Мариною?

Адже вона завжди була тут, освітляючи все навколо своєю посмішкою. Він вирішив з’ясувати, що сталося, і звернувся до продавщиці із сусіднього столика. Вона розповіла, що Марина потрапила до лікарні через невелику хворобу . Микола Миколайович відчув сильну тривогу.

Він був не тільки стурбований здоров’ям Марини, але й розумів, що всі ці дні він упустив шанс сказати їй про свої почуття. Увечері, сидячи у кріслі, він довго міркував. Потім рішучість взяла гору.

Наступного ранку він купив найсвіжіші квіти на ринку і попрямував до лікарні. Його серце билося так швидко, наче він був молодим хлопцем, а не пенсіонером.

Він знайшов палату, де перебувала Марина. Вона лежала на ліжку, трохи слабка, але усмішка не покидала її обличчя. Коли вона побачила Миколу Миколайовича, її очі засвітилися. “Микола Миколайовичу, ви тут!” прошепотіла вона. Він усміхнувся і підійшов до ліжка, тримаючи в руках букет квітів. “Привіт, Марино,” сказав він.

“Я дізнався, що ти тут, і вирішив відвідати тебе.” Марина вдячно посміхнулася. “Дякую, що прийшли,” сказала вона. “Мене дуже втішив ваш візит.”

Микола Миколайович почервонів, але не втратив рішучості. “Марино, я хотів сказати тобі… Я довгий час приходив на ринок не тільки через продукти, а й заради тебе,” почав він, його голос почав трохи тремтіти.

Марина підняла брови, вираз її обличчя став здивованим та заінтригованим. “Я довго приховував це від себе, але зрозумів, що не можу більше,” продовжив він, простягаючи їй букет. “Марино, я закоханий у тебе.” Марина завмерла на мить, потім її очі наповнилися радістю та ніжністю.

“Микола Миколайовичу, я теж відчуваю до вас особливе ставлення,” сказала вона, і її голос звучав як музика для його вух. “Ви робили мої дні на ринку особливими.

Я дуже рада, що ви прийшли.” Микола Миколайович відчув, що його серце сповнилося щастям. Він зрозумів, що навіть у своєму пенсійному віці можна відчувати глибокі почуття та знаходити натхнення у маленьких, але важливих моментах життя.

КІНЕЦЬ.