Нещодавно моя сестра, Ірина, потрапила в незвичайну ситуацію, яка змусила її по-іншому поглянути на свого чоловіка. Її свекруха була хвора.

Ірина взяла на себе відповідальність доглядати її, щодня відвідувати та купувати необхідні ліки. Ось чоловік Іри, Ігор, не знав про хворобу матері, доки її не виписали з клініки.

Привівши свекруху додому, сестра сказала Ігорю: – Твоїй мамі вже краще.

Вона отримала необхідне лікування. Але вона ще слабка, тому я думаю, що буде краще, якщо вона поживе в нас якийсь час. Що скажеш? Ігор у відповідь почав суперечку з матір’ю:

– Мамо, я щойно переїхав із цього жахливого села, а ти приїхала за мною сюди. Ти чекаєш, що я буду вічно дбати про тебе? Швидше за все, тепер ти ніколи не захочеш повернутися до села!

Я ж правий?! На очі матері навернулися сльози від різких слів сина, але по-справжньому вражена була Ірина. Їй здавалося, що вона вперше бачить чоловіка з цього страшного, жахливого боку.

Увечері, повернувшись додому, Ігор знайшов біля дверей зібрані сумки та документи. Він розгублено запитав: – Мама ще тут? Вона, сподіваюся, їде? – Ні, любий. Це твої речі та документи.

Я думаю, нам треба пожити окремо якийсь час. Я думала, що хочу від тебе дітей, але тепер мені нестерпна думка, що ти будеш батьком моїх дітей.

Подумай про свою поведінку щодо матері. Вона віддала все заради тебе, а ти вчинив з нею так егоїстично. Ти залишишся на селі, а твоя мати залишиться тут зі мною.

Коли ти усвідомиш свою помилку, можливо, ти зможеш повернутися, вибачившись у матері. А поки що я не хочу бачити тебе, – твердо заявила Ірина. Ігор стояв, вражений, не в змозі відповісти. Як ви вважаєте, чи правильно вчинила моя сестра, ось так заступившись за свою свекруху?