-Мамо, сьогодні дуже важливий день, – почала Жанна.

-І Що у нас тут трапилося?

-Сьогодні до нас у гості прийде мій хлопчик Петя.

-Ти Що, товаришуєш з хлопцями?

-Ну так, мам, мені скоро 30, не тільки з дівчатками мені дружити. Тож прийде хлопець Петя.

-А що він ще в пісочниці грає?

-Що? Мамо, чому ти знyщаєшся з мене! Яка ще пісочниця, Петі 40 років. -Отже, він у пісочниці найголовніший, – усміхнулася мама.

-Взагалі він працює начальником.

-Сподіваюся, не начальником дитячої колонії. Мій перший чоловік таким начальником працював. І що ти думаєш, приносив з роботи тільки списані матраци та тапочки.

Тобі що, тюpемні капці потрібні?

-Мамо, Петя не такий начальник.

-А Тоді чому ти його хлопчиком весь час називаєш? У мене перед очима постає образ якогось неотесаного 40-річного «хлопчика» у пісочниці.

-Ну він хлопець мій тоді.

-Та він старий хмир!

-Мамо, перестань. Ти його ще не знаєш, а вже принижуєш. Він начальник на митниці.

-Ах митниці … Ну тоді справа серйозна, нам терміново потрібно на кухню.

-Це ще чому?

-А ти, доню, трохи мізками подумай. Ти уяви, скільки красивих жінок щодня їдуть відпочивати та проходять через митницю? При тому, на відпочинок вони всі готуються, а значить у них підтягнуте тіло, гарне вбрання, всі такі веселі та радісні. Так твого «хлопчика» Петю можуть швидко відвести. -Ой, точно … а що ж нам тоді робити?

-А робити потрібно фаршировану курку та наш фірмовий пиріг, від яких він нікуди не втече. І жінки швидко попрямували на кухню.