Перш ніж звинувачувати іншого, треба подивитися на себе. І зрозуміти, навіщо ви довірилися цьому іншому. Нехай навіть і близькому чи знайомому. Тим більше, треба було думати, кому ви довіряєте.

Якщо довірити секрет п’ятирічній дитині, вона незабаром усе розбалакає. Це абсолютно нормально. Причому розговорить так, як вона змогла зрозуміти, що почула. І прикрасить подробицями та деталями, цілком фантастичними, якщо уява багата. І потім сама у це повірить. Так уже діти влаштовані.

Якщо ви довірите гроші дитині, вона їх втратить. Або накупить солодощів і іграшок. Або в неї виманять ці гроші. І безглуздо потім обурюватись і питати, як же так вийшло? У себе треба це спитати.

Якщо ви візьмете у проект дитину, вона гаряче зацікавиться. Пообіцяє гори згорнути! Дасть багато порад та пропозиції висловить. А потім їй стане нудно, вона втратить інтерес і втече. Попередньо навернувши таких справ, що вам точно нудно не буде.

І відносини близькі можна розпочати з такою людиною. Вона із задоволенням у ці відносини вступить. Буде ласкавою та милою.

Поки їй не набридне. Поки її не покличуть грати інші цікаві люди. Або просто наскучать ваші слова, обійми та претензії. Але потім може повернутися. Якщо, звісно, ​​згадає про вас. Пам’ять у дитини коротка…

Проблема не у цих людей. Не у цих “дітях”. Проблема у вас, якщо ви доросла і розумна людина. Треба уважніше придивитися: може, ваша мама – така дитина? Або ваш співробітник? Ваш друг? Ваша кохана людина?

Люди-діти на вигляд цілком дорослі. Іноді навіть літні люди. Але покладатися на них та довіряти їм життєво важливу інформацію чи гроші небезпечно. Навіть якщо ми їх дуже любимо, вони люблять нас. Вони можуть мати багато хороших рис. Це безперечно. Але вони залишаються дітьми, от і все.

І повністю покладатися на них і чекати на відповідальність може тільки дитина…

КІНЕЦЬ.