Біля дороги росте чудове сливове дерево. Поряд із звичайним п’ятиповерховим будинком, недалеко від автобусної зупинки. Сливок мабуть-невидимо на дереві, синіх з перламутром, гілки гнуться від тяжкості стиглих слив. А поруч тополі, клени, каштани…

Сливи достигли. І щодня проходиш повз дерево. І дивитись боляче: дедалі більше обламано гілок. Видерте листя. Побиті сливи валяються на асфальті. І з кожним днем ​​вид дерева все сумніший і більш обдертий. Це тому, що люди люблять солодкі сливи. І отак їх збирають.

А тополі та клени в порядку! Так і шумлять буйною незайманою зеленню. Зливи на клені не зростають. І з тополі взяти нічого.

І ось відповідь: чому добра і щедра людина погано живе. Чому в неї мало сил, чому їй завдають біль, скориставшись досхочу?

Це просто люди люблять солодкі плоди. І беруть схоже на те, що їм потрібно. А те, що ламають і псують при цьому, так про це не думають. Вони ж не навмисне. Не зі зла. Їм просто потрібні сливи.

І залишається обдерта і обібрана добра людина, зазнавши тяжких збитків від інших, яких щедро живила собою. Залишається поламане сливове дерево.

За те, що воно плодоносить, за це ламають. А ті, хто нічого не дає, живуть чудово. Як тополя чи клен, – ними просто милуються. Або уваги не звертають.

І що робити? Ну хіба що паркан поставити. Огорожу. Або терпляче чекати зими, коли опаде останнє листя і сливи. І взяти нічого. А огорожу поставлять родичі, хоч у ній уже не буде сенсу.

Втім є ще один вихід. Потрібно пам’ятати, що ви не дерево. А доросла людина, здатна іноді відмовити чи попросити не так налягати на ваші добрі даяння. Може, настав час подумати про це?..

КІНЕЦЬ.