Ігор повертався з роботи пізно. По дорозі додому він зайшов у квітковий магазин.

Там він купив для своєї коханої дружини Ірини найкрасивіший букет троянд і поспішив додому.

Ігор зайшов у підʼїзд, весело наспівуючи якусь пісеньку.

– От Іринка моя зрадіє! – думав він. – Зараз здивую її квітами і поведу в дорогий ресторан.

Ігор спробував відкрити двері своїм ключем, але потрапити в квартиру він не зміг! Двері були зачинені зсередини на засув…

Перед дверима стояло кілька сміттєвих пакетів. Ігор зазирнув в один з них і оторопів від побаченого.

Чоловік з подивом виявив там… Свої речі!

– Не зрозумів! – пробурмотів Ігор. – А що трапилося? Ще вранці мене на роботу провела щаслива і всім задоволена дружина, і раптом таке!

Чоловік замислена натиснув кнопку дзвінка.

До дверей ніхто не підійшов. Тоді Ігор натиснув на дзвінок ще раз, потім – ще.

Хвилин через десять за дверима нарешті пролунав невдоволений голос Ірини.

– От я не зрозумію, чого ти дзвониш? – сказала дружина. – Хіба не зрозуміло, що ти тут більше не живеш?

– Іринко, а чому це так?! – ахнув Ігор. – З чого раптом такі зміни?

– А зміни у нас не раптом, любий мій, зовсім не раптом! На це є особливі причини!

– І які ж такі причини, якщо не секрет, кохана?

– Не секрет, у когось з’явилися таємниці, які й сприяли тому, що ми розлучаємося!

– У тебе є інший чоловік? І ви зараз разом? Я правильно зрозумів? Але як же ж так можна, Ірино?

– У мене інший чоловік? Ти зовсім чи що, Ігорчику? Як тільки язик повертається таке говорити? А хоч думай, що хочеш, мені вже байдуже! Після того, що я дізналася, ти для мене просто тепер не існуєш!

– Ірино, а ти порозумітися зі мною не хочеш? Мені здається, що після п’яти років спільного життя, я заслуговую цього.

– Ти заслуговуєш? Та ти нічого не заслуговуєш! Говорила мені мама, що ти ошуканець і ловелас, а я їй не вірила!

– Ірино, Олена Петрівна мене незлюбила з першої зустрічі, хоча я їй нічого поганого не зробив.

– Ти не зробив їй нічого поганого? Ти обманув почуття її коханої дочки! І тепер кажеш, що нічого не зробив?

– Ірино, на мою думку, всі ці п’ять років я був тобі хорошим чоловіком, адже я намагався вгадати кожне твоє бажання, і по можливості його виконати. І де подяка? Я стою перед дверима, з квітами, між іншим, і не можу потрапити додому! А я їсти хочу, втомлений і…

– Іди туди, де тебе нагодують хорошою вечерею, покладуть на ліжко, приголублять і пошкодують!

– До мами, чи що? Так вона ж у мене в іншому місті живе! Ти ж знаєш!

– А до чого тут Ганна Борисівна? Навряд чи вона на тебе чекає сьогодні! Хоча, якщо ти їй про все розповів, то швидше за все чекає, вона ж розуміє, що я такого терпіти не стану! А ти сам не розумів, чи що?

– Ірино, на мене вже сусіди скоса дивляться, пусти мене додому, і давай поговоримо, як добре виховані люди.

– Виховані з коханками по магазинах не ходять!

– А хто ходив магазинами з коханкою і коли?! – Ігор застиг від несподіванки.

– Ти, звичайно, хто ж іще? А от коли? Часто, напевно, коли подружки мені про це натякати почали! В останній місяць вони мені про це всі вуха продзижчали! Але, зауваж, я їм не вірила, а сьогодні сама особисто побачила тебе з нею! Так, Ігорчику, вмієш ти дивувати, нема чого сказати!

– Ірино, ти про що взагалі? Сьогодні я, як завжди, возив весь день свого шефа.

– Він у тебе тепер став білявкою, ще й яка чекає дитину? Я все правильно зрозуміла?

– Борис Вікторович? Ні, він брюнет, як і був… Хоча животик у нього справді трохи є… Він навіть у тренажерний зал записуватися збирається.

– Ігорю, ти мені зуби не заговорюй! Бориса Вікторовича твого я чудово знаю! Я тобі говорю не про нього! Я ж ясно описала тобі жінку, з якою ти виходив з магазину! Блондинка на восьмому приблизно місяці! Ну? Згадав?

– Згадав, Ірино, згадав! Це дружина Бориса Вікторовича, я справді їх по магазинах возив! І не тільки сьогодні, а вже місяць як! Втомлююче це заняття, скажу я тобі…

– Смієшся, так? Не було поряд з вами ніякого Бориса Вікторовича! Я поки що чудово бачу! Зате ти йшов із купою пакетів та сумок, і мило розмовляв із цією блондинкою!

– Мило я з нею розмовляти не міг, бо без обіду через неї залишився. Вже, швидше за все тихо шипів від невдоволення, але, люба моя, Борис Вікторович мені за це сьогодні грошенят підкинув, я ось по букет зайшов і хотів запросити тебе в ресторан.

– Гріхи замолюєш, любий? Зі мною таке не пройде! Повторюю, шефа твого поблизу не було, я його помітила б!

– Не було, звичайно, він за покупки розплачувався, і за рештою пакетів приглядав. Він вийшов з магазину трохи пізніше разом зі мною! Мені ще повертатися довелося, бо за один раз я все не зміг дотягнути! Ти не бачила, чи що?

– Ні, я за тобою далі не стежила! У мене були справи важливіші! Та й взагалі, на твою думку, я не знаю, як виглядає дружина Бориса Вікторовича? Ти ж мене з собою часто на ваші посиденьки брав! Так ось, я точно пам’ятаю Ольгу Марківну, і вона повненька брюнетка років сорока, не менше.

– Ольгу Марківну я теж часто згадую, причому, з вдячністю, люба моя. Але…

– Що ти ще вигадаєш на своє виправдання?

– А мені й не потрібно нічого вигадувати! Шеф мій здивував нас усіх місяць тому, коли розлучився зі своєю дружиною і одружився з Яночкою, тоді ще весь офіс гудів. Ще б пак, вона ж його секретаркою була, і ми всі думали, від кого вона вагітна, коли животик у неї з’явився, а виявилось, що це шеф наш постарався. Так от, розлучення було гучне, зі сварками, ділили все, аж до ложок і виделок, але місяць тому Ольга Марківна нарешті погодилася на умови Бориса Вікторовича, і вони розлучилися. Ну, і як тільки це сталося, дружиною Бориса Вікторовича стала наша Яночка!

– Так? А чому ти про це мені не розповідав?

– А тому, що це нас з тобою не стосується. Хоча, якщо чесно, я вже почав подумувати про те, щоб пошукати собі нове місце роботи, бо кататися по дорогих магазинах разом із шефом та його новою дружиною мені зовсім не подобається!

– Так? Ну, тоді ти маєш бути мені вдячний!

– Це ще за що?

У цей момент Ірина відчинила, нарешті, двері й Ігор опинився прямо ніс до носа зі своєю дружиною.

– Ну, розумієш, любий мій, ти, коли назад у магазин пішов, я ж поговорила з цією білявкою. І сказала їй, що…

– Ти поспілкувалася з Яною?! – ахнув Ігор. – І що ти сказала їй?

– Я їй сказала, що ти її обманюєш, і в тебе є інша жінка, яку ти любиш і збираєшся прожити з нею все життя!

– Ірино, але вона тепер вирішила, що ти говориш про шефа! А я все думав, чому в неї настрій так різко змінився і вона всю дорогу сварилася з Борисом Вікторовичем! І що тепер робити?

– А що робити? Звільнятися, як і хотів. Що ж іще?

– А ось скажи мені, Іриночко, ти чому мене не дочекалася після розмови з Яною? Тоді й побачила б, що я з шефом разом повернувся!

– А навіщо мені тебе чекати потрібно було, скажи мені? Я все їй виказала і пішла твої речі збирати! Не вистачало мені ще перед усім містом вам бажати довгих років щасливого сімейного життя!

Не на ту натрапив! Хоча краще було б дочекатися твоєї появи. Та що вже тепер? Давай букет, бери свої речі і заходь додому.

Я піду перевдягнуся і ми підемо з тобою в ресторан, як ти й обіцяв! Між іншим, я маю дещо тобі розповісти!

– Це ще не всі новини, Ірино, я правильно зрозумів?

– Правильно, любий, правильно. Але ця новина тебе потішить, гарантую. Отже заходь, розкладай свої речі по шафах, а я збиратися почну…

– Добре, люба, тільки спочатку зателефоную шефу і спробую з ним порозумітися, може, він мені пробачить!

– Не варто тобі з ним розумітися, я не хочу, щоб ти з цією блондинкою і далі по магазинах катався. Так що пиши завтра заяву і шукай нову роботу! І врахуй, мені хвилюватися не можна, так що не сердь мене!

Ігор, прихопивши від дверей пакети зі своїми речами, зайшов у квартиру.

Через тридцять хвилин Ірина зібралася і вони вирушили з нею в ресторан…

…А в цей самий час Борис Вікторович обдзвонював усіх своїх колишніх коханок з єдиною метою – дізнатися, яка з них сьогодні зустрічалася з його дружиною і наговорила їй всякого, але, на жаль, ні Марина, ні Карина, ні Жанна, ні Юля, ні Інночка своєї провини не визнали!

Значить, доведеться найняти когось, щоб з’ясувати правду.

А це дуже важливо, оскільки Яночка сказала йому що розлучиться, а ще одне розлучення Борис Вікторович не потягне!

…Ірина, як тільки вони з Ігорем зручно влаштувалися за столиком у ресторані, повідомила чоловіка про те, що незабаром він стане батьком, від чого той неймовірно зрадів.

На радощах він навіть забув, що йому треба повідомити шефа, що його дружина з Яною розмовляла сьогодні і нісенітниць їй всіляких наговорила.

Зате він чудово пам’ятав, що пообіцяв Ірині змінити роботу, щоб та марно не хвилювалася.

Тож уже наступного дня він повідомив свого начальника, що йде з роботи.

Той його тут же відпустив, бо в нього були справи важливіші, аніж якийсь особистий водій!

Зрештою, йому нового вже надвечір кадровик підбере.

Через годину Борис Вікторович зустрівся з чоловіком, який мав з’ясувати, яка його коханка зустрічалася з Яною!

Навіщо?

Все просто – він розраховує, що вдасться переконати її знову зустрітися з його дружиною і пояснити їй, що сталося непорозуміння.

А що ж це виходить? Яна з ним не розмовляє, каже, що розлучиться і отримуватиме величезні аліменти, а він навіть не в курсі того, хто йому все це влаштував!

…Через кілька днів Борис Вікторович вже знав усю правду. Спочатку він дуже розізлився, але потім пів дня сміявся так, що колеги по роботі вже не знали, що й думати.

А що ж Ігор?

Він швидко знайшов собі нову роботу.

Адже старі рекомендації від колишнього роботодавця були відмінні, а нові він написати не встиг…