Після повномасштабного вторгнення ми з чоловіком вирішили, що я переїду за кордон. Не одна, звичайно, а з дітьми.

Моя двоюрідна сестра вже давно живе в Голландії, тому залишитися в неї було найочевиднішим рішенням. Нам навіть дали місця у гарному дитячому садку. Більше того, держава допомагала продуктами та навіть якимись грошима.

Не хочу довго розповідати вам про наш побут в іншій країні. Скажу лише, що так, вона дуже гарна. Навколо всі їздять велосипедами і посміхаються один одному. Я завжди побоювалася їхати до Голландії через їхнє, скажімо так, фривольне ставлення до деяких заборонених у нас речовин, але насправді все виявилося банально. Його використовують переважно туристи. А місцеві, що називається, всю цю справу просто переросли. І ставлення у них до подібних речей цілком спокійне.

З чоловіком ми телефонували одне одному майже щодня. Я, звичайно, сильно переживала. Ми мали один невеликий, але досить прибутковий бізнес. І без мене він трохи забуксував.

Але що вдієш, потрібно відштовхуватися від ситуації. А вона, як ви розумієте, була не найкращою.

На допомогу прийшла спільна подруга Ілона. Я колись познайомила її з Толею, своїм чоловіком, і з того часу ми всі стали дуже дружні.

З Ілоною я теж підтримувала зв’язок: треба було консультувати її щодо деяких незрозумілих моментів. Звичайно, вона допомагала не безкоштовно, я вважаю, що будь-яка праця має бути оплачена. Але у мого чоловіка, мабуть, були свої думки щодо цього…

Загалом, через півроку зі мною зв’язалася не хтось, а моя рідна свекруха. Хоча раніше у нас особливої ​​дружби не було.

Взагалі так. Вона повідомила, щоб я залишала дітей, а сама приїжджала додому. Бо інакше я свій шлюб просто не втримаю. Я спочатку повірити не могла, що її натяки хоч на соту частку можуть стати правдою.

Але, обміркувавши все добре, вирішила зробити чоловіку «сюрприз» і заплпнувала свій візит. Заодно й рідні місця побачу, та й робочі справи потребують уваги.

Спершу я заскочила до свекрухи. Вручила пакет із привезеними частуваннями та напросилася на чай. За столом, під час особистої розмови, вона й розповіла мені, що Ілона, наша подруга, повністю замінила мене за цей час. І в денну зміну, і в нічну.

Свекруха такі речі не схвалює, насамперед через те, що просто не хоче нашого розлучення. Переживає за сина та онуків. Ну та гаразд.

До чоловіка я пішла з порожніми руками і навіть не здивувалася, побачивши колишню подругу в нашій квартирі. Дякувати Богу, вона свій халат принесла. Якби взяла мої речі, слово честі, їх би довелося спалити.

Я не скандалила. Просто покликала чоловіка на балкон, доки Ілона одяглася та пішла з нашої квартири. Мовчки, без сцен. Ми люди дорослі, істерики, тим більше зараз, просто ні до чого.

Толя, своєю чергою, був багатословним. Він почав виправдовуватися, звинувачувати мене у байдужому відношенні, у моїй пасивності.

Виявилося, що вони з Ілоною вже довгий час, понад два роки, нерівно дихають одне до одного. Але почалося по-дорослому у них лише кілька місяців тому. І взагалі, це я їх познайомила, думати треба було раніше.

Загалом, щоб не забирати у вас час, скажу лише, що ми з’ясовували стосунки близько 2-3 годин. Іноді з криками, іноді спілкуючись лише пошепки. Сльози лилися градом, причому в обох.

Але для себе я зрозуміла, що чоловік зовсім не каявся. Він вважав себе жертвою. Але не хотів це озвучувати: гордість не дозволяла. Увечері я поїхала до готелю. Перебувати поряд бажання не було абсолютно.

Вже в номері я розповіла сестрі. Вона відповіла, що дуже шкодує. І я в будь-якому разі можу жити в неї з дітьми стільки, скільки буде потрібно.

Як ви розумієте, повертатися в квартиру до чоловіка в мене не було бажання. Так що ще кілька днів я займалася своїми справами і відлетіла до Голландії.

Діти у нас маленькі, їм ще рано розповідати, які тепер стосунки у мами та тата. Тож із цим, звичайно, є деякі труднощі.

Чоловік іноді дзвонить мені по відео, каже, що більше Ілона нас не потурбує, і хоче, щоб ми закрили цю сторінку нашого життя хоча б заради дітей. Навіть свекруха давить зі свого боку.

Але сидячи тут, далеко від усіх, я навіть не знаю, що й думати. Зрада — справа серйозна. І якби я не була одруженою, я нізащо не пробачила б її нікому і ніколи. Але тепер я одружена. І я маю зобов’язання.

Що мені робити одній, розлученій, в іншій країні та з двома малюками на руках? Та й Толя каже, що більше нічого подібного не повториться.

Загалом, я думаю про все це і ніяк не можу дійти якогось висновку. Ситуація — ворогові не побажаєш. Але треба щось вирішувати, адже емоції вже пройшли.

Щось підштовхує мене просто піти і почати нове життя тут, у Європі. Але якщо я підведу своїх дітей, ця вина буде лежати на мені мертвим вантажем все життя. І заради чого, заради мого его?

Треба було мені просто сидіти вдома, і нічого цього не сталося б. Багато хто залишився не дивлячись на небезпеку. А тепер пліткують, ніби від усіх виїхавших дружин чоловіки гуляють і родини порозпадаються. І у цьому є доля правди.

Познайомився із дівчиною в соцмережах, ми довго переписувалися, просто спілкувалися, потім я запропонував їй зустрітися. Мені вона одразу сподобалася, і ми стали бачитися постійно. Ліза мало що про себе розповідала,

Володимир уважно вів машину. Адже везе свою дружину Лізу до пологового будинку. Швидку допомогу не став викликати. Вирішили, що самі доїдуть швидше. Адже дружина так скручується від болю. Чоловік випадково

Одружилися ми з Дімою, ще у студентські роки, були шалено закохані одне в одного. Через декілька років шлюбу, у нас народилася донька. Мої та його батьки із самого початку дуже