Мій колишній чоловік — мамин синок. І незважаючи на це, у мене від нього двоє дітей.

Чи важко жінці з двома дітьми жити одній, без допомоги та надійного плеча? Зізнаюся, дуже. Але життя ніколи не обіцяє бути легким і приємним.

А принципи людини мають бути на першому місці. Якщо не можеш бути з людиною, то йди. Чого б тобі це не вартувало.

З Максимом ми познайомилися молодими, можна сказати, юними. Він випустився з університету, я була на третьому курсі. Гуляли разом, знайшли між нами багато спільних знайомих.

Все було чудово. Але… Помилки молодості виглядають такими безневинними, якби не наслідки. Так, я завагітніла. Але, треба визнати, Максим одразу ж зробив мені пропозицію. І за це йому окреме спасибі.

Він жив із мамою у великій чотирикімнатній квартирі. Я тоді ще не знала, але всім у житті керувала ця жінка. Лариса Юріївна. Не те, щоб у неї був поганий характер. Але, розумієте, я ніби заміж за нього збиралася, а не за неї.

Спочатку вона була дуже рада. Обіцяла, що місця у них на всіх вистачить, а її я навіть не помічатиму. І тому подібні казки.

Весілля було скромним, тільки для батьків. Я майже відразу переїхала до Максима та його мами. Потім зʼявився на світ малюк. Дякувати Богу, все пройшло добре. Мене виписали, і я з донькою почала жити там, у Максима та його матері.

Максим швидко знайшов роботу, це також, мабуть, варто відзначити. Не сидів ні в кого на шиї. Але після неї він міг піти з друзями випити пінного. Без фанатизму, але приходив він пізно, хоч і завжди намагався допомогти мені по дому.

Я якийсь час терпіла подібну поведінку, але потім почала висловлювати своє невдоволення. Відповідь свекрухи не змусила довго чекати.

Лариса Юріївна – людина дуже пряма. І дуже владна. Вона, не соромлячись, провела мені лекцію про те, що я насправді живу у них на всьому готовому, а її син не має права навіть відпочити після роботи. І що, що він батько? Він гроші в дім приносить.

А я маю затишок підтримувати, прибирати, готувати і далі за списком. І взагалі зіпсувалася молодь нині. Коротше, жодного конструктиву.

Так минули мої перші два роки материнства. Чоловік нічого не вирішує, свекруха відіграється на мені за будь-який пчих, я крайня у всьому.

І це навіть незважаючи на те, що я почала підробляти з дому, щоб зовсім не втратити впевненість у собі. Так що коли я дізналася, що при надії вдруге, у мене навіть з’явилися грішні думки позбавитися майбутньої дитини.

Але обійшлося. Дякувати батькам. Вони дізналися, як я живу в чужому домі та на яких правах. Дізналися про все та запропонували мені просто переїхати до них. Розлучення – справа життєва. А скільки б там дітлахів у мене не було, вони завжди допоможуть.

Так я загалом і зробила. Більше, ніж навіть чоловік, на мене репетувала Лариса Юріївна. Звинувачувала мене у всіх найстрашніших гріхах, проклинала. Говорила, що я просто хочу втекти від чоловіка, бо він недостатньо заробляє, набиваю собі ціну.

А в мене про його роботу і думок не було. Просто жити з тираном – це жахливо. Тим більше, коли син цього тирана доводиться тобі чоловіком. Загалом, розлучились і стало спокійно.

Вже минуло чимало часу, діти підросли, молодша пішла до дитячого садка. І тут на тобі, сон наснився. Яскравий такий, виразний.

Сидить моя колишня свекруха у сукні білій і дивиться кудись у далечінь. Я на неї, головне, дивлюся, а вона начебто ігнорує. А потім звук такий неприємний, монотонний. Ну, я від цього звуку і прокинулася.

Не встигла продерти очі, як тобі — телефон дзвонить, номер невідомий. Піднімаю слухавку, а звідти знайомий різкий голос Лариси Юріївни. Оце мені «доброго ранку» називається. Найкращий початок дня, не інакше.

Я, до речі, потім глянула у соннику, що це взагалі все може означати. Так от, розповідаю: свекруха, що сміється, — до невдач, а коли плаче — навпаки. Якщо вона при надії, це означає, що скоро в тебе буде переїзд, а якщо вже так вийшло, що в труні, то на тебе чекають нові грошові потоки.

До речі, якщо у сні ти з нею б’єшся, це передвісник сумним новинам. Але що там моя колишня свекруха, жива і здорова?

Якщо коротко, пані багато скаржилася на самопочуття сина. Максим уже кілька місяців дуже погано почувається і практично не встає з ліжка.

Свекруха викликала лікарів, але ті розводять руками щось незрозуміле. Чи то перевтома, чи депресія. Загалом, біда. Адже без роботи жити їм залишається лише на її пенсію, яка, звісно, ​​не величезна.

На моє запитання, навіщо мені ця інформація, свекруха відповіла цілком у своєму фірмовому стилі. Спершу вона витримала паузу і вже почала на підвищених тонах згадувати, як раніше ми з її сином жили разом і що я маю від нього двоє дітей, її онуків. Але поступово її тон почав виправлятися, а голос став тихішим.

Все полягало в тому, щоб я прийшла навідатися до Максима і, можливо, поговорити з ним. Якщо вийде, допомогти трохи по господарству, я пам’ятаю, як там у них все влаштовано.

Свекруха не справляється, а більше в них немає нікого. Оце вже загадка, чому це так? Коротше, я вислухала її, а потім відповіла, що її пропозиція мені не цікава. Побажала удачі та поклала слухавку.

Якщо ви думаєте, що я потім якось задумалася, а може допомогти батькові моїх дітей стати на ноги, адже минуло вже так багато часу… То ви помиляєтеся. Мені начхати, що там у них за ситуація. У той будинок приниження та глузувань мене і силою не затягнуть.

Якщо свекруха все життя змогла командувати Максимом, навіть після того, як він став батьком, чому б їй не покласти на нього свою руку, а потім не наказати: «встань та йди»?

Потрібно поважати себе в першу чергу. І не піддаватися на провокації ззовні. Навіть якщо вони продовжуватимуться щодня. А я ось цей момент прогавила і мучила себе стільки часу. Більше такого не повториться.

У них своя сім’я, а в мене своя. Якщо щось не подобається, це мене не стосується. Я це зрозуміла для себе і ніколи більше цього не забуду.

Тепер у мене є сім’я, робота. І спочатку я думала, що мама була права, я багато чого вмію і з усіма справами справляюся сама. Я дуже відповідальна на роботі, тому

Після інституту Олег, мій син, переїхав жити до іншого міста. Вся справа в добрій оплаті, та й квартиру він там знайшов досить швидко: недалеко від офісу, майже центр. Загалом, гарний

Кажуть, що вихованням дитини повинні займатися в родині, але ніяк не в школі. Так-то воно так, та тільки не всі батьки це розуміють. А є й такі, яким взагалі не