– Я – мати твоєї дитини! – закричала Жанна. – Я! А твоя дружина не має дітей. І тому ви не маєте права розлучатися. Чуєш мене? Не маєте!

Тимофій був упевнений, що повідомляє Жанні радісну новину. Але за виразом її обличчя та її криком він зрозумів, що все не так радісно, ​​як він припускав.

— Чому не маємо? — розгублено спитав Тимофій.

– Тому що! – продовжувала кричати Жанна. — А на що ми житимемо з тобою? На які гроші роститимемо нашого хлопчика?

— Так це,— відповів Тимофій,— ти ж непогано заробляєш.

– Я непогано заробляю? – обурилася Жанна. – З чого ти взяв?

– Не знаю. Мені здавалося, що…

— Здавалося йому, — сказала Жанна.

— Невже я помилився? Але в тебе така розкішна квартира. Я був певен, що…

— Це квартира мого чоловіка. Ми з ним давно розлучилися, але він дозволив мені тут жити. Поки не стану на ноги. За допомогою твоєї дружини я й мала підвестися. А тепер що? Як я стану на ноги, якщо ти пішов від Ніни? Як? Адже ми домовлялися, що з її допомогою, на її гроші, ми з тобою почнемо нашу справу.

— Ой, — злякано промовив Тимофій. – Про це я навіть не подумав.

— Скажи чесно, коли ти йшов від Ніни, про що ти тільки думав?

— Я гадав, що так буде краще. Я люблю тебе, а не Ніну. Думав, що ти зрадієш, коли дізнаєшся, що ми розлучилися.

– Думав він! – знову закричала Жанна. — Чим ти думав, цікаво мені знати?

– Головою.

Жанна вже не мала сил кричати.

— Головою він думав, — тихо промовила вона. – Де в тебе голова? Немає в тебе голови. І ніколи не було.

— Як же це? — злякано спитав Тимофій і побіг до дзеркала.

Побачивши, що голова на місці, він заспокоївся.

— Та ось вона, — сказав Тимофій і поправив зачіску. – На своєму місці.

— Я стільки часу витратила, щоб познайомити вас. Зробила все, щоб ви стали чоловіком та дружиною. І що в результаті? Нічого?

— Та не переймайся ти так.

— Не засмучуватись? Ти справді не розумієш, що сталося?

— Розумію. Але що ж тепер робити?

– Повертайся.

– Куди?

– На роботу. У сенсі до дружини.

– Вона мене не пустить назад. Я надто грубо з нею поговорив, коли йшов.

– Гаразд, – сказала Жанна. — Завтра вранці сама з нею поговорю.

– Ти?

– Я! Як її найкраща подруга. Адже вона не знає, які між нами стосунки і що у нас є дитина.

Всю ніч Жанна думала, як розмовлятиме з Ніною. І рано-вранці, не чекаючи, коли прокинеться Тимофій, поїхала до неї. За годину вона вже стояла біля дверей квартири подруги і наполегливо дзвонила у двері.

Тихесенько підійшовши до дверей, Ніна подивилася в вічко.

«Жанна! — сердито подумала Ніна. — Підла, брехлива, нахабна подруга. Спеціально познайомила мене з Тимофієм. Має від нього дитину! І ще сміє приходити до мене в гості. З самого ранку!»

Вчора Ніна дізналася (і дізналася випадково) від такого собі «Григорія», що Жанна познайомила зі своїм хлопцем Тимофієм свою подругу Ніну, коли зрозуміла, що він подобається Ніні. Щоб з його допомогою витягнути зі своєї багатої подруги якнайбільше грошей.

Жанну не зупинило навіть те, що вона чекала на дитину від Тимофія. А коли дитина з’явилася на світ, Жанна, звичайно ж, не сказала Ніні, хто її справжній батько.

«Тимофій одружиться з моєю багатою подругою, — подумала тоді Жанна, — і піде від неї відразу, як тільки з її допомогою теж стане багатим».

Такий був план Жанни. А тепер з’ясувалося, що всі мрії Жанни руйнувалися.

«І все через що? – злилася Жанна. — Через те, що Тимофій, бачите, посварився з Ніною, наговорив їй багато поганого і пішов від неї!»

Жанна збиралася все виправити, не знаючи головного. Все було не так, як розповів їй Тимофій. Він сказав, що сам пішов, а насправді його вигнали.

І ось тепер Жанна стояла біля дверей подруги і чекала, коли та відчинить їй двері. Але Ніна не поспішала впускати свою підступну подругу до квартири.

Жанна знову натиснула кнопку дзвінка.

«Звідки в людях стільки зухвальства, не розумію, — продовжувала думати Ніна, дивлячись у вічко, — ні сорому, ні совісті. Інша б на її місці… Хоча… Стоп! Адже вона ще не знає, що я знаю. І думає, що в нас із нею все як і раніше. Що ми найкращі подруги. Так-так-так. І що робити?”

Жанна знову зателефонувала у двері.

«Впущу і вдам, що нічого не знаю, — подумала Ніна. — Навіть цікаво дізнатися, навіщо вона до мене заявилася».

Ніна вже хотіла відчинити двері, як раптом їй на думку прийшла інша думка.

«А раптом не вистачить сил вдавати, що мені нічого не відомо? – подумала вона. – І що тоді? Скандал! Або ще гірше. Ні. Не пущу».

Ніна вже хотіла тихенько відійти від дверей, але Жанна знову зателефонувала і Ніні спала на думку наступна думка.

“А якщо не впущу? – подумала вона. – І що? Що це мені дасть? А нічого не дасть. Я так і не довідаюсь, навіщо вона приходила. Гаразд. Впущу. Але буду дуже обережно поводитися. Щоб вона не здогадалася, що мені відомо про них все.”

Ніна відчинила двері.

– Чого так довго? — сердито спитала Жанна, заходячи до квартири. – Cпиш?

– Привіт, – позіхаючи відповіла Ніна. – Не сплю. Каву варила. Боялася, що збіжить. А ти чого так рано?

— І ти ще питаєш! – вигукнула Жанна, проходячи на кухню. – На що ти розраховувала, я не розумію.

– Про що ти? — спокійно спитала Ніна, зачиняючи двері і йдучи за подругою.

Жанна увійшла на кухню. Озирнулась. Побачила на плиті турку з кавою. Відчинила дверцята шафи і взяла велику чашку.

– Це правда? — спитала Жанна, безцеремонно виливаючи у чашку з турки всю каву. — ви розійшлися з Тимофієм?

– Звідки тобі це відомо? — спитала Ніна.

— Повідомили, — відповіла Жанна. – Наші спільні друзі. Дякувати Богу, у нас їх чимало.

«Ах, ти… безсовісна, нахабна, брехлива пліткарка, — подумала Ніна. — Як у тебе тільки язик повертається, таке питати і так нахабно мені брехати? Ні. Боюся, не витримаю, якщо ти й надалі продовжуватимеш у тому ж дусі».

Але вголос нічого цього Ніна, звичайно, не сказала.

– Розійшлися, – спокійно відповіла вона.

Жанна з неприхованим обуренням подивилася на Ніну.

— А чого раптом? – З викликом запитала Жанна.

– Тобто? – Не зрозуміла Ніна.

Жанна з цікавістю подивилась у чашку з кавою.

— А ти з чим каву збиралася пити? – запитала Жанна.

— З тістечками? – відповіла Ніна.

— А тістечка де?

– В холодильнику.

Жанна дістала з холодильника коробку з еклерами.

– На чому ми зупинилися? — спитала Жанна, відкушуючи тістечко та запиваючи його кавою.

– Не пам’ятаю, – роздратовано відповіла Ніна.

Жанна трохи подумала. Згадала, про що мова, і продовжила розмову.

— Ви така чудова пара! — сердито сказала вона, знову відкушуючи еклер і знову запиваючи каву. — Так підходите один одному. Ну, просто створені один для одного. До речі, смачні еклери.

– Ми? — щиро здивувалася Ніна. – Створені один для одного? Може, ти нас із кимось сплутала?

— У всякому разі, я вірила в це, — продовжувала Жанна. – І раптом! Що я дізнаюсь? Від наших спільних друзів! Що ви розлучилися! Як це розуміти?

– Ми розлучилися зовсім не раптово, – спокійно відповіла Ніна. – А все до того йшло. І ми зовсім не чудова пара. Жаль, що я раніше цього не помітила.

— А що б тоді було? — спитала Жанна.

— Раніше б закінчила цю комедію.

– Комедію?

— Під назвою «щаслива сім’я».

— Ну, скажи чесно, адже це він пішов від тебе, так?

– Ні. Це я його вигнала.

— Та гаразд. Такого чоловіка? Вигнала? Цього не може бути.

– Якого такого?

— Такого.

– Ну, якого?

— Ну… такого!

— Та якого такого? — дивувалася Ніна. – Толком можеш сказати.

Жанна перерахувала якості Тимофія, які її так захоплювали.

– Так, так, так, – відповіла Ніна. – Все так. І донедавна я сама в це вірила.

– До недавнього часу? – запитала Жанна.

— Поки не дізналась всю правду?Поки не дізналася, що насправді про мене думає мій чоловік.

– Що дізналася?! – поцікавилася Жанна. – Коли? Де? Яку правду?

Жанна на той час уже допила всю каву і з’їла всі тістечка. А Ніна вирішила не всю правду, але дещо розповісти Жанні.

«Їй не треба знати, що я знаю, хто батько її дитини, — подумала Ніна, — і що вона з його допомогою хотіла розбагатіти. Навіщо? Це завадить моєму плану».

– Дізналася випадково, – сказала Ніна. — Бродила безкрайніми просторами інтернету і натрапила на якогось Григорія. Стало цікаво. Трохи почитала і… Відразу зрозуміла, що це не Григорій, а Тимофій — мій чоловік. Який ховається під ім’ям Григорія і пише про мене всяку гидоту.

— Як це ти зрозуміла? — спитала вона.

– Дуже просто, – відповіла Ніна. – У своїх статтях він розповідає про мене. З усіма подробицями. Які можуть бути відомі лише йому.

“Тимофій пише статті? – подумала Жанна. — Та він двох слів зв’язати не може”.

— Навіщо він це робить? – pапитала Жанна.

— Він у такий спосіб навчає інших чоловіків, як легко і просто можна жити за рахунок інших жінок, — відповіла Ніна.

— Може, то не він?

– Він!

— Покажи, — сказала Жанна. — Поки сама не побачу, не повірю.

Ніна знайшла у телефоні потрібну сторінку.

– Любуйся!

Жанна читала і не вірила своїм очам.

– У нього ще, виявляється, є інша, – продовжувала Ніна. – І в неї від нього дитина.

— А ти не знаєш, хто ця жінка? – pапитала Жанна.

Ніна посміхнулася.

– Ні! – відповіла вона. – Він не називає її імені. Просто каже, що кохає її. І у них дитина.

Жанна зітхнула з полегшенням.

— Шкода, — тихо промовила вона.

– І мені шкода, – сказала Ніна. — Ще й як шкода! Я їй влаштувала б щасливе життя. От скажи чесно, Жанно, як моя найкраща подруга, що б ти зробила на моєму місці?

– Чесно? Як твоя найкраща подруга?

– Так!

– Я б на твоєму місці його вибачила, – відповіла Жанна. — Взяла б з нього слово, що він так більше не буде, і вибачила.

— Вибачила?

– Вибачила. І зробила б усе, щоб знову бути разом із ним.

– Навіщо мені це?

— Ну, як же! Адже ти сама казала, що закохана в нього як кішка.

– Говорила. І що?

— А то. Отже, ти його, як і раніше, любиш.

– З чого ти взяла? Я його знаєш, як ненавиджу?

– Як?

– Дуже сильно! Ось як!

— Якщо ненавидиш, то любиш, — впевнено відповіла Жанна. — Інакше б ненавиділа. І чим сильніше ненавидиш, тим більше твоє до нього кохання!

Ніна замислилась.

«Нахабна, хитра і жадібна, — думала Ніна, — мало того, що всі тістечка проковтнула, то ще й локшину мені на вуха вішає щодо великого кохання. Ну, дивись, Жанночко, влаштую я тобі і твоєму Тимофію. Вік пам’ятати будете».

– Добре, – сказала Ніна. – Ти мене переконала. Я його пробачу.

— І знову ви будете разом? – зраділа Жанна.

– Будемо!

– Ти не уявляєш, як мені приємно це чути, подруго.

«Ну чому ж, — подумала Ніна, — дуже добре уявляю».

— Просто камінь із душі.

– Каву ще хочеш? — спитала Ніна.

– Кава? А тістечка ще є?

– Немає тістечок. Ти їх з’їла.

– Тоді не хочу кави. І взагалі. Мені пора. Рада була поговорити.

Виходячи з квартири, Жанна озирнулася.

— Не дякуй, — сказала вона.

– За що? – не зрозуміла Ніна.

— За те, що врятувала вашу сімʼю. Господи, ви така чудова пара. Так підходьте один одному. Ну, просто… Навіть не знаю. Сльози білої зависті. Ми – ваші друзі – дуже за вас хвилюємося. Знайте. І не сваріться більше. Домовились?

– Домовилися.

— Обіцяєш не сваритись?

«Не треба з нею зараз сперечатися, — подумала Ніна, дивлячись на захоплене Жанне обличчя. — Ну, її до дідька. У неї точно з головою не все в порядку».

— Обіцяю, — рішуче відповіла Ніна.

Жанна пішла. Ніна зачинила двері і почала думати, що робити далі і як вона зустрічатиме Тимофія.

І коли Тимофій повернувся до Ніни з речами, вона його не пустила. Сказала, що передумала. Тимофію нічого іншого не залишалося, як поїхати назад до Жанни. Жанна відразу подзвонила Ніні.

– Як це розуміти, подруго? – суворо запитала Жанна. — Адже ми про все з тобою домовилися. А тут мені наші спільні друзі повідомляють, що коли Тимофій повернувся, то ти його не пустила.

— Так вийшло, — почала виправдовуватися Ніна. — Він просто повернувся невчасно.

– В сенсі?

— У тому сенсі, що в цей час я мала поганий настрій.

— А зараз у тебе якийсь настрій?

– Чудовий!

— Значить… Почекай. Я правильно зрозуміла? Тимофій може повертатись?

– Ну звичайно.

— Тоді я повідомлю це йому. Через наших спільних друзів.

— Повідом, звичайно.

Невдовзі Тимофій знову стояв біля дверей Ніни.

— Ти чого приперся? — спитала Ніна.

— Так це,— розгублено відповів Тимофій,— наші спільні друзі повідомили, що можна.

– Вони тебе обдурили.

Тимофій знизав плечима і поїхав назад. Жанна знову зателефонувала Ніні.

— Він знову повернувся невчасно? – запитала Жанна.

— Хвилиною раніше, Жанно, і все було б добре, — відповіла Ніна. – Прямо не знаю, що зі мною відбувається. Настрій змінюється щохвилини. Ось зараз знову люблю його (як кішка) і хочу бачити. А минає трохи час і… Ненавиджу! Віриш?

— Найсмішніше, подруго, що вірю, — відповіла Жанна. — Зі мною таке теж часто буває. Але що ж мені з вами робити? А? Як урятувати вашу щасливу сімʼю?

– Я не знаю. Допоможи нам, Жанно.

— У мене є одна ідея.

— Тільки на тебе вся одна надія.

– Зробимо ось що.

— Почекай, я запишу… Говори. Слухаю.

— Він приїде і стоятиме біля твоїх дверей із речами. А як тільки ти відчуєш, що знову любиш його, то одразу і впускай.

— Біля дверей не можна, — сказала Ніна. — Він своїми валізами, сумками та коробками захаращує прохід. Сусіди сваритися будуть. Краще хай стоїть на вулиці.

— Біля під’їзду?

— Біля під’їзду. Там лавочка є поряд із під’їздом. Ось хай на ній і сидить. А я як відчую, що люблю його, так одразу й покличу.

– А якщо дощ?

– Тим краще. Я тоді його швидше пошкодую і знову полюблю. Розумієш?

— Розумію, — відповіла Жанна.

За годину Тимофій сидів на лавці біля під’їзду. Поруч із ним стояли сумки, коробки та якісь валізи. Чемоданів було багато. А Тимофій чекав, коли Ніна покличе його назад. А Ніна не збиралася його кликати. По-перше, вона спала, бо була вже ніч. А по-друге, вікна її квартири виходили на інший бік.

Гроза почалася раптово. Раптом повіяв сильний вітер, блиснула блискавка, пролунав гуркіт грому і пішов сильний дощ. Тимофій почав хапатися за сумки, коробки та за якісь валізи, та тягти їх під козирок під’їзду.

Але вони не помістилися під козирком. Декілька сумок, коробок і якихось валіз залишалися мокнути під дощем.

Тимофій подзвонив Жанні. Пояснив ситуацію. Запитав, що робити.

— Головне, не йди з поля видимості, — відповіла Жанна. — Стій під дощем і дивися вгору. Ніна побачить тебе і пошкодує.

— А раптом не пошкодує?

– Пошкодує, – впевнено відповіла Жанна, – не може не пошкодувати. Що ж вона, кам’яна чи серця не має. Адже вона жінка. Ти, головне, вгору дивись. Зрозумів?

— Зрозумів, — відповів Тимофій і, задерши голову вгору, почав чекати, коли його пошкодують, покохають і покличуть назад.

КІНЕЦЬ.