Женя мчав додому з квітами в руках, адже того дня була річниця весілля з Оленою. Він думав про те, як вони провели разом роки, пережили радості та труднощі, і як він хоче зробити цей день особливим для своєї дружини.

У його руках яскраво виднілися троянди, і він мріяв побачити усмішку на її обличчі. Коли він відчинив двері, то зупинився, збентежений. У вітальні Олена займалася своїми справами, виглядаючи абсолютно спокійно. Її обличчя не виражало жодного знака того, що сьогодні особливий день.

“Привіт, Олено! Ти памʼятаєш, який сьогодні день?” – Запитав Женя, сподіваючись на позитивну відповідь. Олена підняла очі від своїх занять і подивилася на чоловіка.

Її брови злетіли у подиві, а потім вона відвернулась і насунула чоло. “О, вибач, я зовсім забула,” – сказала вона. Слова вразили Женю, ніби вдаривши по ньому молотком. Він не міг повірити своїм вухам. Всі його плани на цей день, всі зусилля, щоб створити особливу атмосферу, впали в одну мить.

“Ти забула? Це наша річниця, Олено! Ми провели разом цілий рік!” – його голос звучав скривджено та розчаровано. “Я знаю, це погано, але в мене було стільки справ і турбот…” – вона намагалася виправдатися, але її слова згасали. Женя відчував змішання гніву та розчарування.

Він не очікував подібного повороту подій. Він поклав квіти на стіл та вийшов на балкон, намагаючись приховати свої емоції. Олена прийшла до нього за кілька хвилин. Вона торкнулася його плеча, і він обернувся до неї. В її очах був слід розкаяння.

“Вибач, Женю. Мені соромно за те, як я поводилася. Я розумію, як ти старався. Давай відзначимо нашу річницю так, як ми обидва цього заслуговуємо,” – вона посміхнулася слабо, і це було щире вибачення. Женя відчув, як його роздратування починає випаровуватися.

Він зрозумів, що набагато важливіші відносини, які вони збудували за цей рік. Вони вирішили провести вечір удвох, залишивши розчарування і примирившись з тим, що ніхто з них не ідеальний.

КІНЕЦЬ.