На вихідні Алла, як завжди, приїхала до матері. Матері вже було вісімдесят років і вона давно жила одна.

За два дні дочка встигала зробити в неї в будинку прибирання, попрати одяг. Все руками. Машинки пральної, як і води в будинку не було. А влітку ще й город.

-Переїжджала б до мене, вже буде легше тобі, ніякого відпочинку тебе бідненької немає, – говорила їй мати.

-Мамо, у мене там робота, донька, онуки, – зітхаючи, відповідає їй Алла.

-Степан повернувся. Дошки з вікон у своєму будинку забрав. Років п’ять, будинок був порожній після того, як не стало Василини. Каже, що поїздив по білому світу, тут хоче вік доживати. Про тебе питав, чи прийде, мабуть, побачитися хоче, – повідомила новину мати.

Степан… Він був її шкільним коханням. Вона його любила, а він на неї не звертав уваги.

Потім він поїхав у місто. Закінчив інститут, багато разів переїжджав з місця на місце, майже всю країну обʼїздив. Одружився і розлучався… І ось повернувся.

Алла після школи вступила в технікум у місті, недалеко від рідного села. Працювала досі бухгалтером. Вийшла заміж. Народилася єдина дочка Вероніка. Вісім років тому не стало її чоловіка.

Степан прийшов увечері. Змінився, звичайно, постарів, посивів.

-А ти така ж красуня, – сказав він, і обійняв Аллу.

-Треба ж, ти й брехати навчився. Мені, як і тобі, добре так за п’ятдесят вже. Змінилася і постаріла, як усі, – сказала Алла.

Потім вони сиділи в альтанці. Поставили ігристе, і розмовляли, розмовляли…

Степан розповів, що з дружинами, а їх у нього було дві, розходився добре. Кожній дружині залишив квартиру та все разом нажите майно.

Є дорослий син від першої дружини. Він разом із матір’ю поїхав жити закордон.

Друга дружина сама подала на розлучення, закохалася в іншого, молодшого. Степан її тримати не став. Дітей вони не мали.

Степан вже на пенсії. Планує зібрати бригаду з місцевих мужиків і зайнятися будівництвом будинків, дач і ремонтами. Попит є, гроші на перший час теж є.

-Що це я все про себе? Ти як? Чув, що одна лишилася, – допитувався Степан.

І Алла несподівано розповіла йому все. Мабуть, настав такий момент, їй необхідно було виговоритися.
-Не одна я, Степане. Сім’я у мене велика. Я в цій сім’ї, можна сказати, все роблю, – почала свою розповідь Алла.

-Донечка після школи вчитися не захотіла, одразу заміж вийшла. Зятя привела до нас. Квартира трикімнатна, місця вистачить усім. Народила онучку Даринку.

І якось так вийшло, що всі домашні справи виявилися моїм святим обов’язком. У дочки маленька дитина.

Чоловік мій (золота була людина) шкодував мене, допомагав. Ніколи не скаржився ні на що, а одного ранку його не стало. Я дуже плакала… Але сумувати було ніколи.

Я працювала і весь дім був на мені. Витрати, знову ж таки, збільшилися. Зять небагато заробляє.

Усі свої гроші я вкладаю до загального сімейного бюджету.

Була надія, що онучка підросте, дочка віддасть її в садок і вийде на роботу, вже мені буде легше, але…

Внучці було чотири роки, і дочка народила другу онучку Марійку.

Старша вже ходить до школи. Молодшій п’ять років. Дочка сидить вдома.

Я вранці годую зятя і дітей сніданком, збираю Даринку до школи. Молодша вдома з матір’ю залишається. Ну, як із матір’ю? Грається тихенько сама по собі, або дивиться мультики по телевізору. Вона у нас спокійна дівчинка, а мати спить до обіду.

Я старшу онучку проводжу до школи, і йду на роботу.

Увечері я готую їжу на завтра, займаюся з онуками, прати і прибирати теж треба.

Спробувала скзати дочці, що я вже не молода, настав час і їй щось робити по дому. Марно. Вона втомлюється з дітьми.

Зятя все влаштовує. Теща працює, грошей на витрати вистачає, йому не треба напружуватися. До того ж, свої овочі із села у нас.

Зять допоміг би мені на городі, але машини немає. Це він натякає, щоб я дала грошей на машину.

Вони знають, що я маю заощадження, а я боюся останнє віддати і залишитися ні з чим. До того ж, моїх заощаджень на машину не вистачить.

Я втомилася. Розумію, що сама винна. Виростила ліниву і безсовісну дочку. Все розумію, а як вибратися із цього кола не знаю…

-Оце в тебе історія… Не журись, Алло, ми щось придумаємо. Ходімо додому, вже світає, — Степан попрощався і пішов.
У неділю ввечері він привіз її своєю машиною до міста.

Алла раділа, скільки продуктів вдалося привезти із села. Степан допоміг занести в квартиру мішки і сумки.

Коли він пішов дочка запитала Аллу:

-Де ти цього діда взяла?

Алла пояснила, що це колишній однокласник, і почала розбирати сумки.

А через два тижні Степан приїхав ближче до обіду і почав виносити з дому речі, зібрані заздалегідь Аллою.

Зі своєї кімнати виглянули заспані зять із дочкою.

-Що це таке? Що це робиться? – вигукнули вони одночасно.

-Їду я від вас, заміж виходжу. Поїду до рідного села, життя буду зі Степаном доживати, – відповіла їм Алла.

-Мамо, ти що на старості взагалі вже, чи що?! Заміж вона виходить! Наречена, нема ради! А ти обід хоч приготувала? Між іншим, твої онуки скоро їсти захочуть, – обурилася здивована дочка.

-А моїх онучок, своїх дочок ти тепер сама годуватимеш, і чоловіка свого теж. Я десять років для вас жила, а тепер я хочу пожити для себе. Кохана донечко, доведеться тобі тепер трохи ворушитися, – відповіла їй Алла.
-Зрадниця, я тобі не дозволю бачитися з онуками, – кричала Вероніка.

-А я і не планую поки що з ними бачитися, у мене буде багато справ. До того ж, я за ці роки бачила їх набагато частіше, ніж ти, – і Алла вийшла з квартири.

У машині вона, звісно, ​​заплакала.

-Все-таки треба було заздалегідь попередити, що я їду, – сказала вона Степанові.

-Ти б почула все те саме, тільки в більш розгорнутому варіанті. Тобі б наговорили ще більше, – відповів Степан.

Алла зробила порядок у будинку Степана. Він зробив туалет у будинку, поставив ванну і провів воду.

Аллу запросили до школи на посаду завгоспу. Вона погодилася. Зарплата, звичайно, менша, ну нічого.

Степан займається зі своєю бригадою будівництвом. Замовлення є будь-якої пори року. Вони цілком щасливі, живуть дружно і спокійно.

Десь через місяць зять привіз на вихідні дівчаток. Даринка розповіла бабусі, що мама з татом часто сваряться. Тато сам варить суп, більше нічого не вміє. Мама збирається працювати, але поки що думає, куди влаштуватися…

У неділю зять хотів залишити молодшу онучку пожити в селі, але Алла не погодилася.

-Я працюю, Степан теж. Діти мають жити з батьками. Погостювати – це будь ласка. А дітьми займайтеся самі. Ви народжували їх для себе, а не для мене.

Зять із дочкою дуже образилися, але через тиждень онуки знову були в бабусі.

-Ми тільки на вихідні, – пояснив зять і теж залишився в гостях у тещі, скучив за її куховарством.

Хтось, можливо, вважає, що мати вчинила погано щодо дочки.

Хтось вирішить, що справедливо.

Скільки людей стільки й думок…