Катя розбирала в коробці старі фото, знайшла свою давню записну книжку, відкрила і знайшла там квиток на трамвай. Він дуже старий, майже весь вицвів, але цифри трохи проглядалися. Вона здивувалася, що це за квиток лежить у записнику?

Але раптом виразно згадала, що це було років двадцять сім тому. Катя тихо засміялася, і поклала назад квиток, нехай зберігається, все ж таки добрі спогади приємні. Вона зберігатиме його, як нагадування про той день, коли зовсім чужа людина показала їй цінність доброти.

Катя поверталася з тренування, вона увійшла до трамваю, сіла. Хотіла дістати гроші з кишені, щоб купити квиток, а грошей у кишені не було. Вона не могла зрозуміти, чи загубила, чи ще що, перевірила в сумці кишені, не знайшла. Каті було п’ятнадцять років, вона їхала без квитка, а в цей час зайшли контролери, вона, як правильна та чесна дівчинка, злякалася, розгубилася, ще трохи і розплачеться.

Катя переживала, не знала, що скаже контролерам, вони наче її присоромлять і висадять, а їй їхати далеко. Раптом хтось вклав їй у руку талон, вона підвела голову, побачила молодика, років двадцяти трьох. Він, мабуть, помітив її паніку, подивився на неї, і ні слова не кажучи, попрямував до виходу, трамвай зупинився, він вийшов. А Катя сиділа в руках з талончиком, потім їй стало не по собі, навіть «дякую» не сказала молодому чоловікові.

З того часу вона зустрічала багато різних людей, добрих і злих, зараз їй сорок два роки. Але за своє життя не пам’ятає, щоб вона комусь зробила погано, когось образила, вона за вдачею була доброчесна, ввічлива і вихована. Працює Катя в офісі вже восьмий рік, раніше працювала з чоловіком у бізнесі, але довелося піти. А тут їй подобається, колектив хороший, і найголовніше, вона працює за своєю спеціальністю, яка їй завжди була цікавою.

Вранці Катя встає бадьоро і із задоволенням, знає, що на неї чекає цікава робота. Керівництво її цінує, директор завжди виписує їй пристойні премії, а вона старається. У неї багато космічних ідей у ​​голові, іноді директор тільки дивується від її ідей і думок, висловлює таку гаму почуттів, що навіть його заступник, у якого кабінет за стінкою, прибігає до нього.

– Катя, звідки в твоїй гарненькій головці стільки ідей, скажи звідки вони виникають у тебе? Як це я не зміг додуматися до цього? – голосно висловлює свої емоції директор.

А Катя посміхається і знизує плечима, вона і сама не знає, звідки беруться ці її варті уваги, привабливі і серйозні ідеї.

Тиждень тому до них до офісу прибув новий співробітник – головний енергетик, Віктор Романович. Приємний чоловік, у віці, що наближається до п’ятдесяти, знає собі ціну, серйозний, одягнений стильно, сивина на скронях проблискує, але виглядає молодо і спортивно. З розмов колег Катя дізналася, що він повернувся з Австрії, працював там за контрактом п’ять років, раніше також тут працював. Але щось у нього в сім’ї було негаразд, він розійшовся з дружиною і поїхав працювати за контрактом.

Директор представив його колегам, потім на нараді Катя сиділа навпроти Віктора. Він чомусь дуже уважно подивився їй у вічі, і відвів погляд убік, дивно, але вона помітила в його погляді такий вираз, ніби він намагається щось згадати.

Минуло місяці зо три. Віктор поводився з підлеглими коректно, чемно. Ніколи не розмовляв на підвищених тонах, але був вимогливий і справедливий, улюбленців у колективі він не мав. Зате багато жінок сподівалися, що він зверне увагу на них, вони знали, він не одружений, а в колективі є гарненькі та вільні жінки, у тому числі й Катя.

Але вона не думала, і не ставила собі за мету привабити Віктора, вона зовсім не хотіла заміж. Тому що пройшла через важке розлучення з колишнім чоловіком вісім років тому, пішла від нього та з його бізнесу, працює спокійно тут. Колишній чоловік був негідником, він заздрив її розуму, ідеям, деякі навіть собі приписував, гроші його зіпсували. Катя пішла з донькою до своїх батьків, а потім купила квартиру, все-таки суд поділив їхній бізнес, хоча чоловік дуже чинив опір. Дочка закінчила нещодавно медичний, працює лікарем-педіатром та збирається заміж.

Якось у кафе під час обіду, Віктор підсів за столик до Каті з подругою:

– Дівчата, можна я до вас, одному щось сумно обідати.

– Звичайно, будь ласка, – весело відповіла подруга, а Катя просто кивнула головою. Він багато і цікаво розповідав, вони сміялися, і несподівано він спитав:

– Катю, а ми раніше ніде не зустрічалися? Мені твій погляд нагадує когось. З першого дня знайомства мене не залишає відчуття, що я тебе десь бачив. Дуже знайомий погляд, якийсь незвичайний, особливо коли ти серйозно дивишся.

– Ні, точно не зустрічалися, я тебе вперше побачила, коли директор представив як головного енергетика. Єдине, на що звернула увагу, тоді ти теж дивно подивився мені в очі.

Віктор був простим і комунікабельним у спілкуванні, ніколи не хизувався, що працював в Австрії, хоча був розумним і спеціалістом. Але любив дорогий одяг, ідеально і зі смаком підібраний, завжди виходив від нього приємний запах дорогого парфуму. Коли він проходив повз жінок, ті переглядалися і хитали головою:

– До чого ж приємний чоловік!

І кожна намагалася привернути до себе його увагу, іноді навіть ображалися, що він байдужий до них.

Катя закінчувала піврічний звіт, затрималася в офісі, були тут і директор, головний енергетик, головбух і ще три людини. У всіх аврал, через день терміново надсилати звіт до Міністерства. Віктор вийшов від директора, і побачивши Катю, запитав чи довго вона ще сидітиме над звітом?

– Ні, напевно, з півгодини ще і майже закінчую, знайшла помилки, от і довелося виправляти свої косяки. Що робити, сама винна, але краще так, ніж потім отримувати за помилки.

– Звичайно, я повністю згоден, краще вже так, виправити і спати спокійно.

Коли Катя вийшла з офісу, Віктор стояв біля своєї машини, вона відчула, що він чекає на неї.

– Катя, давай я тебе довезу, тобі куди, в якому районі живеш?

Вони їхали містом, вже темніло, він запропонував зайти до кафе:

– Може, повечеряємо, а то в мене чесно кажучи в холодильнику порожньо, та й ти затрималася?

– Давай, – легко погодилася Катя.

У кафе було небагатолюдно, грала ненав’язливо приглушена музика, тут була тепла та затишна атмосфера. Віктор багато сміявся, у нього завжди почуття гумору зашкалювало, він з будь-якої ситуації міг спокійно з гумором викрутитися. Потім він сказав:

– Катя, я згадав один випадок, був молодий, років двадцять три мені було. Я їхав у трамваї, і раптом увійшли контролери, а навпроти мене сиділо дівчисько зі спортивною сумкою, і побачивши їх, явно злякалася. Я бачив, що вона шукала гроші в кишенях, але їх не було і їхала без квитка. Я бачив, що вона вже готова розплакатися і вирішив віддати свій талон. Сунув їй у руку, і вийшов, якраз трамвай зупинився, хоча я мав виходити через дві зупинки. Я глянув у її очі, у неї був погляд, який запам’ятався мені на все життя, вдячний, теплий і зляканий, дуже схожий на твій, особливо коли ти серйозна.

Катя уважно слухала Віктора з посмішкою, а коли він закінчив розповідь, подивилася йому в очі серйозно, а Віктор скрикнув:

– Катя, ну ось знову той самий погляд!

– Вікторе, це була я! Мені тоді було п’ятнадцять, і справді, я мабуть загубила гроші в роздягальні або ще десь, я поверталася з тренування. Коли побачила контролерів, не знала, що робити, на ходу не могла вийти, і мені було страшно, що зараз мене виставлять з трамвая. А хлопець засунув мені в руку талончик, я розгубилася, потім переживала дуже довго, що не сказала йому “дякую”.

– Ну я ж кажу, що запам’ятав цей погляд. Я все життя його пам’ятаю, іноді навіть снився він мені, але так і не зміг більше побачити, і раптом на нараді мені здалося, що ось цей погляд.

– Я ще більше тобі скажу, що цей квиток на трамвай у мене зберігається в старому записнику. Я його до речі нещодавно знайшла, він вицвів, але цифри проглядаються, треба ж ніби відчувала, що знайдеться його господар.

– Катю, ну я не знаю, що й сказати, я такий радий, що це була ти, поїхали до тебе, ти мені покажеш його?

Коли Катя дістала квиток із коробки, Віктор дивився на нього так, ніби це діамант, або щось ще дорожче. Він міцно притис її до себе і поцілував, а вона, дивна справа, навіть не спробувала відсторонитися. Вони обоє відчували, що літають десь високо у хмарах, і не хочеться спускатись назад.

Вранці вони разом поїхали на роботу, разом увійшли в офіс, колеги дивилися з подивом, і з неприхованим інтересом, а директор йшов за ними і посміхався:

– Я відчуваю, що ми напередодні грандіозної події у нас намічається весілля? Чи ні, Вікторе?

Віктор, обійнявши Катю, сказав:

– Я ще не встиг спитати. Чи згодна ти Катя, за мене вийти заміж?

Катя якось недовірливо і зі щирою радістю глянувши на нього, відповіла:

– Ну, якщо це пропозиція, то я згодна.

Багато жінок розчаровано дивилися на них, адже вони втратили ще одного вільного та перспективного чоловіка.