Ірина поприбирала в квартирі, приготувала вечерю і вирішила подзвонити подрузі Світлані.

Вона набрала її номер і раптом почула у слухавці, що та тихо плаче.

-Світлано, що в тебе сталося? – здивовано запитала вона.

Та нічого не відповіла і розплакалася ще більше.

-Все, чекай! Я зараз буду в тебе, – сказала Ірина і швидко почала збиратись до подруги.

Добре, що Світлана жила від неї недалеко й Ірина вже за кілька хвилин дзвонила їй у двері.

Заплакана Світлана відкрила їй двері.

-Говори вже, що сталося, – не знімаючи верхнього одягу, запитала подруга.

-Та все як завжди – я тепер знову одна… Віктор подзвонив і сказав, що ми не підходимо один одному, ти хороша, але тобі потрібен інший. Що зі мною не так? – сказала Світлана, сіла в крісло і знову заплакала.

Так, їй не щастило із чоловіками. Симпатична, добра, чудова господиня, вона, звичайно ж, заслуговувала на такого ж самого чоловіка поруч із нею.

Місяць тому їй виповнилося двадцять сім років, а це солідний вік для дівчини, яка ще жодного разу не була заміжня.

-Світлано, я одне тобі скажу – твоє щастя повз тебе не пробіжить, – скзала Ірина. – А поки що у мене є одна пропозиція… А давай спробуємо з кимось тебе познайомити через інтернет?

-От тільки цього ще мені бракувало… Там же невідомо кого можна знайти.

-Ну це все так. Але може й пощастити. Отже, я зараз збігаю в магазин, ми посидимо і все обговоримо. Ти як, не проти?

-Ну добре…

Ірина принесла ігристе, шоколадку і виноград. Світлана, коли вона повернулася, вже накрила стіл: сир, фрукти і печиво.

Жінки сіли на кухні за стіл.

Ірина смішила Світлану анекдотами. Потім вона почала згадувати своє дитинство. Як вони з братом гралися, робили всілякі капості…

Раптом Ірина замовкла і задумливо глянула на подругу.

Та здивовано дивилася на неї:

-Іро, ти чого?
-Нічого особливого, просто я не розумна, – відповіла Ірина.

-Чому ж це?

-Можна я додому збігаю, а потім тобі все розповім?

-Звичайно, ти ще питаєш. Дякую, що прийшла і мене розвеселила.

Ірина пішла, а Світлана увімкнула улюблений фільм і зручно влаштувалась на дивані. Фільм був уже на середині, коли пролунав дзвінок телефону. Це була Ірина.

-Як справи, подруго? – запитала Світлана, коли взяла слухавку.

І тут раптом пролунав чоловічий голос:

-Це не подруга, це її брат, Валерій. Їй чомусь недобре і вона попросила зателефонувати, щоб ви терміново до неї прийшли.

Занепокоєна дівчина швидко зібралася і за кілька хвилин вже стояла біля квартири Ірини.

Двері відчинив хлопець, трохи схожий на подругу.

-Ви, Світлана?

-Так. Що з Іриною?
-Вона нічого не каже, закрилася у ванні і не виходить. Ірина мені зателефонувала недавно, сказала, що їй недобре. Я одразу ж приїхав, а вона захотіла, щоб я покликав вас і закрилася у ванній.

Нічого не розуміючи, Світлана підійшла до ванної кімнати і постукала в двері.

-Ірино, це я, Світлана. Відкрий, будь ласка, бо ми хвилюємося.

Двері відчинилися і сяюча Ірина вийшла із загадковим виглядом.

Брат з подругою здивовано дивилася на неї, а потім перезирнулися і знизали плечима.

-Я бачу, що тобі вже краще, то може ти нам усе поясниш? – запитав брат.

-Так, із задоволенням. Ходімо пити чай.

Й Ірина велично пройшла повз них на кухню.

Вони пішли за нею. Всі розсілися і Світлана з Валерієм знову запитливо глянули на Іру.

-Валера, любий мій братику, – почала Ірина. – Ми днями з тобою розмовляли про твоє розлучення і про те, що зараз важко знайти хорошу жінку. Була така розмова?

-Ну, була, тільки це тут до чого?
-Світлано, люба моя подруго. – Ми з тобою знайомі і дружимо три роки, так? І весь цей час тобі не щастить у коханні.

-То й що?

-А те, що я, давно мала все зрозуміти. Ви, двоє моїх найближчих людей і обоє самотні, обоє шукаєте собі пару.

Тому я хочу, щоб ви були разом, і були щасливі. Ось причина, через яку я вас сьогодні зібрала разом. Знайомтеся.

Брат подивився на сестру, потім глянув на Світлану і раптом розсміявся.

-Іра, ти, як завжди, оригінальна!

Він знову подивився на збентежену Світлану, вже уважніше. Дівчина була гарна.

-А що, я із задоволенням познайомлюся з такою симпатичною та відданою подругою. Ми раніше не бачилися, бо я тільки тиждень тому повернувся у місто.

То ви, Світлано, не проти нашого такого незвичайного знайомства, яке так оригінально організувала моя невгамовна сестра?

Світлана теж уже щиро сміялася. Їй раптом стало так легко і спокійно поряд з подругою і Валерієм.

Ірина раділа, як маленька дитина, яка пригостила дорослих цукеркою і вони були дуже задоволені.

Цього разу в життя Світлани нарешті прийшло справжнє кохання – брат її найкращої подруги.

А, невдовзі, подруга стала їй ще й родичкою…