Ми з чоловіком виросли в 90-і роки – час, відомий своїми фінансовими труднощами та хиткими нормами. Хоча моя сім’я жила в приватному будинку і покладалася на свій город і худобу, ми добре знали, що таке брак грошей.

Головне – ми впоралися, і в мене було щасливе дитинство. У мого чоловіка все було інакше. Живучи в квартирі з додатковими фінансовими зобов’язаннями через попередній шлюб його батька, вони важко зводили кінці з кінцями.

Вони садили картоплю на селі, але більше ні в що не вкладалися, адже й можливості на це не було. Ці труднощі сильно вплинули на наступне ставлення батьків мого чоловіка до грошей.

Цей вплив також призвів до постійної напруги в наших відносинах. Коли ми купали доньці дорогу ляльку, свекри нас критикували, казали, що треба купувати тільки найнеобхідніше.

Якщо ми витрачали гроші на розваги чи розвиток доньки, вони висловлювали недовіру і застерігали від «порожньої витрати грошей», до ладу навіть не розбираючись, про що йдеться.

Незважаючи на хорошу зарплату та можливість забезпечити зростання та щастя доньки, ми змушені брехати свекрам про витрати, щоб уникнути їх несхвалення та безглуздих сварок на цьому ґрунті.

Вони не розуміють, що наше фінансове становище та пріоритети відрізняються від них, і їхні постійні зауваження щодо нашої фінансової неграмотності мене втомлюють.

Ці розбіжності щодо складання бюджету призводять також до нескінченних сварок та погіршують наші з чоловіком стосунки. Наша дочка росте та помічає наш обман.

Я не хочу подавати поганий приклад, але непохитна позиція батьків чоловіка не залишає нам іншого вибору, і я турбуюся за гармонію в нашій родині, якщо все так і продовжиться.

КІНЕЦЬ.