Василь здивовано дивився на жінку, яка сиділа на зупинці.

Понад дві години тому він їхав до свого брата, щоб позичити в нього перфоратор і помітив цю саму жінку в яскраво-зеленій сукні, яка стояла біля дороги і комусь дзвонила, але мабуть, безрезультатно. Це було помітно з її нервових кроків…

Зробивши свої справи, Василь уже їхав додому назад, а незнайомка досі була на зупинці.

Було видно, що вона не місцева, бо поряд з лавкою стояла велика сумка.

Зупинивши машину, чоловік відкрив дверцята.

– Добрий вечір, – привітався він. – Вам допомогти?

Жінка глянула на нього сумними очима і похитала головою.

Мабуть, співчутливий тон Василя подіяв на неї, бо вона тихо заплакала, витираючи долонею сльози.

Василь дивився на жінку, не розуміючи, що відбувається.

Залишити все отак просто він тепер точно не міг. Чоловік швидко вийшов з машини і підійшов до зупинки.

– У вас щось трапилось? – запитав він.

Жінка не відповіла, продовжуючи плакати.

– Я живу тут недалеко, – сказав чоловік. – Давайте до мене поїдемо поки що…

Сказавши це, Василь рішуче підняв сумку.

Не зрозумівши його дій, жінка злякано подивилася на чоловіка.

– Що ви робите? – ахнула вона. – Куди ви хочете мене відвезти?

– Незабаром стемніє, – спокійно сказав той. – Я завезу вас до себе додому. Не переживайте. Я одружений. Вдома у мене дружина, от і розкажете, що з вами сталося…

…Після вечері Ліда, дружина Василя, поклала дітей спати.

Повернувшись до столу, вона почала розливати всім чай, одночасно слухаючи розповідь гості.

…Поліна овдовіла у сорок три роки. Дітей у неї не було. Минуло кілька років, і вона почала різко відчувати самотність.

Але в їхньому селі їй не зустрівся ніхто, з ким вона могла б пов’язати своє подальше життя.

І тут її близька подруга порадила зареєструватись у соцмережах. Поліна так і зробила.

Вибравши кілька найбільш вдалих зі своїх останніх фотографій, вона додала їх на створену сторінку.

Протягом місяця їй писали якісь чоловіки, яким не потрібно було заводити серйозні стосунки.

Іноді вони писали такі дурниці, що Поліна вже й перестала сподіватися на те, що зможе з кимось познайомитися всерйоз.

Через місяць їй написав якийсь Борис. Привітний чоловік одразу сподобався Поліні.

Був він із сусіднього району. П’ять років, як овдовів. Писав, що ніколи не міг і подумати, що після того, як не стане його дружини, він зможе подивитися на якусь жінку.

Але минули роки, і він зрозумів, що прожити один не зможе, тим більше, що був він ще не старий, йому нещодавно виповнилося всього п’ятдесят два роки.

Майже три місяці вони переписувалися, а потім почали зідзвонюватися по відеозвʼязку.

Згодом Борис зізнався, що Поліна йому дуже сподобалася.

Вони зустрілися у невеликому найближчому містечку, де після проведених двох годин за розмовою чоловік запропонував Поліні приїхати жити до нього. Ну хоча б подивитися, що і як…

Попросивши ще тиждень для остаточного обмірковування цього питання, Поліна зважила всі «за» і «проти» і, зібравшись, поїхала до Бориса.

Він мав зустріти її на автовокзалі в місті, звідки вони вдвох вирушили б автобусом до його села.

Але, прочекавши цілих три години, Поліна так і не зустрілася з Борисом.

Крім того, його телефон був недоступний.

Жінка була у розпачі. Першою її думкою було їхати до себе в село і зупинити якісь подальші спроби Бориса налагодити з нею стосунки.

Але її добре серце стрепенулося. Вона подумала, що з Борисом могло щось трапитися.

Так вона й опинилася на зупинці, звідки можна було дістатися автобусом до його села.

Вона пропустила один за іншим кілька автобусів, продовжуючи дзвонити чоловікові, який покликав її заміж.

Ось таку історію про свої пригоди розповіла Поліна людям, які її прихистили…

…Прокинулася вона на зорі. Поки Ліда займалася домашніми справами, гостя приготувала сніданок.

Потім звичними рухами вона прибрала зі столу й помила посуд.

В цей час задзвонив її телефон. Жінка вийшла в невеликий дворик, з кількома пишними кущами бузку, і почала з кимось говорити.

Розмова тривала довго. Не минуло й години, як рипнули двері, і в хату зайшов невисокий худорлявий чоловік із букетом квітів в руках. То був Борис!

За чашкою чаю він з усмішкою і жартами розповів про те, що сталося з ним за минулі три дні…

…Почалося все з того, у нього несподівано піднялася температура і стало недобре.

На його щастя вдома був сусід, який своєю машиною привіз Бориса у районну лікарню.

Там почали думати, що може бути щось серйозне. Борис терміново мав здати аналізи.

Чоловіку захотілося в туалет, де через безглузду випадковість з нагрудної кишені у воду випав його телефон.

З цієї причини він і не зміг зв’язатися з Поліною й повідомити її про те, що він у лікарні. Напам’ять її номер телефону він не знав…

Нічого серйозного не підтвердилося. Виявилося, що причина була в абрикосах, які він їв недавно.

Але його більше цікавило те, що він не може зв’язатися з Поліною.

З телефоном в руках він помчав до знайомого майстра, який займався ремонтом мобільних телефонів.

На щастя, телефон вдалося відновити, і Борис додзвонився до Поліни…

…Василь та його дружина провели своїх несподіваних гостей до хвіртки. Вони стояли й дивилися їм услід…

…Двоє людей ішли асфальтованою вулицею, тримаючись за руки і про щось жваво розмовляли.

Вони прямували до зупинки, куди приїде автобус, який відвезе закоханих туди, де їх чекає спільне щасливе життя…

КІНЕЦЬ.