Одна літня балерина сиділа на лавці. Поруч паличка притулена; балерина була не просто літня. Дуже літня. Стара. І бідна. І самотня. Вона була одружена кілька разів; завжди – з творчими натурами, вжитися важко було. Дітей не було через хворобу; здоров’я підірване безперервними тренуваннями, поганим харчуванням, постійними роз’їздами з театром.

А тепер велику квартиру довелося продати. Платити надто дорого. І одній у столиці важко жити, якщо погано ходиш. Балерина перебралася до містечка дитинства, ближче до родичів. Але все одно самотньо.

І осіннього дня вона присіла на лавку в парку. Життя хилиться до заходу сонця. І сил дедалі менше…

Поруч важко плюхнулася товста бабуся. Теж із паличкою. Придивилася до балерини; балерина до неї придивилася: та це ж Наталка з паралельного класу!

Вони почали згадувати минуле. Дитинство. Сидять дві старенькі й згадують.

А потім старша дівчинка Наталка єхидно і каже: мовляв, ти шматка не доїдала, морила себе голодом, жила по гуртожитках, цілодобово тренувалась, вчилася. Все танцювала, тягла жили з себе. Життя-то й не було! Ні сімʼї. Ні дітей. Ні накопиченого багатства. І живеш знову тут, у крихітній квартирці. Навіщо?

Зрештою, усі зрівняються. І ні до чого весь цей надрив. Все у всіх однаково наприкінці. Даремно тільки ти надривалася!

І балерина подивилася на дерева. На сіре небо. І сказала, що так і є. Але згадується, як вона танцювала. Як у Парижі каву пила на Монмартрі. Як зал аплодував часто. Як дружила з великими людьми. Які бачила картини, які арії слухала…

І яке кохання було з одним скульптором, він трагічно загинув. Але створив статую «Весна кохання» – ліпив із балерини… У музеї зараз ця статуя.

Балерина говорила це тихо та з сумнівом. Наче пояснювала своє життя. А єхидна бабуся Наталка слухала. І раптом розплакалася. Чоловік помер, сильно пив.

Діти гарні, але далеко вони не приїжджають, тільки пишуть і дзвонять. Виростила, вивчила, для них жила. І дуже самотньо тепер буває. І згадати особливо нема чого: будинок, робота, поросята та курки… Завидно було дізнаватися про Юльку-балерину!

Так сиділи поряд дві старі жінки. У кожної – своя доля. У кожної – свій фільм життя. І нема чого порівнювати і рівняти.

Потім вони пішли стежкою з паличками, підтримуючи один одного. У гості до Наталки. Спробувати варення тапиріг. Балерина розповідала про Гранд-Оперу, про знаменитих танцюристів. А Наталка слухала і теж розповідала про відьму-сусідку та про аґрус.

І балерина навіть з’їла шматочок пирога; борошняне вона зазвичай не дозволяла собі. Дуже смачно, до нестями!

Кожен має своє життя. Але чим вона закінчується – таємниця. Адже ніхто не знає, що за дверима земної обителі.

Просто треба жити так, як тобі належить і дано. Намагатися. Не порівнювати. І добре, коли є з ким пити чай сирим осіннім вечором. І згадувати цікаву виставу – життя. Згодом буде новий сезон. Але про що він – поки що секрет і таємниця.

КІНЕЦЬ.