Ліза, мати трьох дітей, єдиним годувальником яких є її чоловік, щодня стикається з необхідністю зібрати дітей до школи та чоловіка на роботу, готуючи їм одяг, сніданки та обіди із собою.

Коли її 70-річна мама, яка раніше не бажала допомагати з онуками, запропонувала допомогти зі старшим сином, Ліза з вдячністю погодилася.

Ця пропозиція матері дозволила Лізі записати сина на заняття, які були рекомендовані його ортопедом.

Хоча мати Лізи начебто прийняла свою нову роль, вона таємно скаржилася подругам і родичам на навантаження. Вона говорила, що Ліза ухиляється від своїх обов’язків і що догляд за її дітьми позначається на її здоров’ї.

Неважко здогадатися, що ці скарги викликали загальне засудження Лізи. Опинившись між зовнішньою готовністю матері та її прихованим невдоволенням, Ліза відчула себе у пастці.

Наймання няні могло призвести до сімейних розбратів і фінансових труднощів. А якщо залишити все як є, то невдоволення матері може ще більше посилитися та вилитися у серйозний конфлікт.

Ця ситуація змушує задуматися про те, як змінюються ролі та очікування бабусь та дідусів з народженням онуків. Колись було заведено, щоб старші допомагали у вихованні онуків, але, схоже, громадські норми змінилися.

Ситуація Лізи підкреслює складність сімейної динаміки та важливість відкритого спілкування, змушуючи читача задуматися про те, куди поділися старі порядки та цінності ролей бабусь та дідусів.

КІНЕЦЬ.