– Що там сталось? – кивнула Віра у бік коридору, звідки чулися несамовиті жіночі вигуки. – Може, охорону викликати?

– А ти, що, не знаєш? – Зневажливо посміхнулася Ілона, дивлячись на нову співробітницю, як на порожнє місце. – Серйозно? Ти чим взагалі тут займаєшся?

– Працюю, – ображено відповіла дівчина, включаючи комп’ютер. Сьогодні вона трохи затрималася, бос попросив її підвезти деякі документи в інший офіс. – І такого раніше не було.

– Було вже й неодноразово. Хоча… Так, за тебе ще не було, ти ж у нас нещодавно. Гаразд, тоді розповім.

Ілона визирнула в коридор, бажаючи переконатися, що зайвих вух у цієї розмови не буде. Повністю прикрила двері і з змовницьким виглядом підсунула свій стілець ближче до Віри.

– Значить так, жінка, яка зараз репетує на всю будівлю – дружина нашого генерального директора. – Довірчим тоном сказала жінка. О, вона рада поділитися брудними плітками з кимось, хто ще не в курсі подій. Але на жаль, таких у кампанії майже немає, тож знайшовши вільні вуха, Ілона була рада посекретничати. – Так він чоловік непоганий, ось тільки є в нього одна слабкість. Здогадуєшся яка?

– Дівчата? – Невпевнено припустила Віра, вже шкодуючи, що взагалі завела цю розмову. Навіщо їй знати таку інформацію про керівництво?

– А якщо точніше, блондинки! Тож, – колега з натяком кивнула на довге волосся дівчини, – будь уважнішою. Ти якраз у його смаку.

– Що ти таке кажеш? – обурено відсахнулася дівчина, здивована лише однією думкою про увагу боса. – Він одружений!

– І що, це його ніколи не зупиняло, – Ілона лише знизала плечима. Це дівчисько … ставить із себе невідомо кого. Та вона ж перша побіжить, варто босу тільки натякнути. – Раз на півроку, приблизно, ми спостерігаємо таку виставу. І в результаті одна із співробітниць позбавляється роботи, отримавши нехилі відступні, а дружина заспокоюється. На час. Хоча цього разу минуло лише три місяці…

А Віра раптом згадалися слова однієї її знайомої, яка й привела дівчину до цієї фірми.

– Ти сильно тут ні до чого не звикай, гарантую, скоро тобі підвернеться краще місце. Ну, якщо кмітливою будеш.

Раніше Віра думала, що йдеться про підвищення до центрального офісу на хорошу роботу, але через останні події ця фраза заграла зовсім іншими фарбами. Невже вона мала на увазі.. Ні! Цього ніколи не буде! Вона всього доб’ється сама, своїм РОЗУМОМ.

Але вже надвечір, коли обидві співробітниці вже збиралися йти додому, Віру зупинив секретар генерального.

– Павло Миколайович просив до нього зайти. Це терміново! – Уточнила дівчина, бачачи, що Віра не дуже й поспішає.

– Іди іди! – Ілона пограла бровами. – І пам’ятай, про що я тобі говорила.

Дівчина не могла не послухатися прямої вказівки боса, тому йти довелося. Вона посилено обмірковувала, що сказати, щоб і на посаді залишитися і принципами не поступитися. Вона прокручувала в голові діалог за діалогом, але реальність перевершила всі її очікування.

– Сідай, Віра. Я можу так тебе називати? – Генеральний виявився дуже серйозним на вигляд чоловіком, на якого навіть не подумаєш, що він ловелас.

– Так ось, ти, мабуть, не розумієш, навіщо я тебе покликав. Так?

– Так, – дівчина вирішила прикинутися не розумною. Ну а що вона блондинка, їй можна. І не має значення, що в неї в кишені червоний диплом престижного вишу.

– Наша розмова буде досить особистого характеру, так що я розраховую, що нічого з вищесказаного не вийде за двері цього кабінету.

– Звичайно.

– Ну так ось … – Чоловік важко зітхнув і втомлено потер перенісся.

– Ти, мабуть, чула сьогоднішню виставу?

– Дещо, без подробиць, – дипломатично відповіла Віра. Здається, непристойних пропозицій вона може не чекати, і це трохи заспокоїло дівчину.

– Я і Галя… як би сказати, ми одружені лише тому, що колись так захотіли наші батьки. Я був не в захваті, і всіляко відмовлявся. Галина ж змирилася. Вона знає, що я її не люблю, і «віддячує» мені публічними виставами. Розлучитися ми не можемо, бізнес зав’язаний на нас обох, так що доводиться закривати очі і вдавати, що я йду на поступки. Ось і зараз моя дружина просить, щоб я позбавився своєї, так скажімо, дами серця.

– А ви не хочете?

– Звичайно, ні. Тож ти і тут. Я бачив твоє резюме, бачив результати твоєї роботи. Ти дуже хороший співробітник і можеш багато чого досягти. Але тільки не в цій компанії. Блондинок моя дружина планомірно виживає.

– Мені пакувати речі? – кисло запитала Віра. А вона тільки почала замислюватися про покупку власної квартири! Де вона ще знайде таку гарну роботу?

– Я пропоную тобі перейти до компанії мого друга. Там ти зможеш швидко піднятися кар’єрними сходами. А ще ти отримаєш відмінну компенсацію, якщо…

– Якщо? – Зацікавилася Віра. Здається, вона зрозуміла, куди віє вітер.

– Якщо дозволиш моїй дружині рахувати, що саме ти була моєю фавориткою, – чоловік розважливо посміхнувся. У нього вже давно існувала чудово працююча схема з обману своєї благовірної.

– А знаєте, я, мабуть, погоджуся. Не хочу ходити коридорами і ловити підозрілі погляди. Не хочу, щоби мої колеги думали, що я можу заради підвищення… Ну, ви розумієте.

– Розумію. Тож ми домовилися?

Наступного ранку Віра отримала розрахунок. Ішла вона з гордо піднятою головою, чуючи за своєю спиною різні плітки. Павло Миколайович обіцянку дотримав, на карту дівчини впала велика сума, яка робила мрію дівчини про власне житло набагато ближче.

Та й роботу їй запропонували в іншому місті, ближче до столиці. З чудовими перспективами кар’єрного зростання.

Дружина директора з усмішкою розгулювала коридорами, і навіть не здогадувалася, що її справжня конкурентка спокійно продовжує працювати. Втім, як і останні п’ять років.

КІНЕЦЬ.