Надія запізнювалася на роботу, але Вадиму було байдуже, адже він завжди поводився так, ніби був центром Всесвіту. Він вважав, що знає все краще за інших, і без вагань роздавав свої “цінні” поради.

За його словами, Надія завжди все робила неправильно і була нерозумною. Попри її університетську освіту, Вадим постійно применшував її досягнення. Надія мовчки зносила його зауваження, і рожеві окуляри, які вона колись носила, почали тьмяніти, відкриваючи справжні кольори їхнього спільного життя.

З кожним днем Надія все більше розчаровувалася і дратувалася поведінкою чоловіка. Вона навчилася ігнорувати його зауваження і виконувала його вимоги, аби тільки уникнути його довгих нотацій. Однак того дня її терпець увірвався. Вона зробила те, що повинна була зробити вже давно – стала на свій захист.

Повернувшись з роботи, Вадим зайшов на кухню, де Надія з донькою Оленкою вечеряли. У брудному взутті він не звернув уваги на щойно вимиту підлогу.

Надія тихим, але твердим голосом попросила його роззутися, але Вадим, здавалося, відмахнувся від неї. Зрештою, вона повторила своє прохання ще наполегливіше, наголошуючи на кожному слові. Це застало Вадима зненацька, і він почав сердитися.

Надія наполягала на своєму, стверджуючи свій авторитет і ставлячи під сумнів, хто в домі господар. Протистояння загострювалося, і багаторічне роздратування вирвалося назовні, як вулкан. Жінка беззастережно висловлювала своє розчарування, критикуючи неосвіченість Вадима і нагадуючи йому про свої власні досягнення. Вона наказала йому заздалегідь повідомляти, якщо йому щось потрібно, відмовившись задовольняти його вимоги в останню хвилину.

Виплеснувши свої емоції, Надія дала зрозуміти, що більше не буде виконувати його накази та готувати відповідно до його забаганок. Натомість вона відстоювала власну автономію та право приймати рішення. Вперше за багато років вона відчула свободу і легкість.

Виходячи з дому з пакетом для сміття, наповненим приготованими нею макаронами й сосисками, Надія відчувала себе впевнено. Попри протести Вадима, вона не звернула на них уваги.

Через дві години вона повернулася додому, мокра і холодна. Вадим проявив несподівану турботу про дружину, допоміг їй переодягнутися в сухий одяг і напоїв гарячим чаєм.

Він спробував напоумити її, але Надія твердо нагадала йому, що більше не буде терпіти його поведінку, і зажадала, щоб він змінився або пішов геть. Вадим зрозумів, що йому потрібно змінитись заради своєї сім’ї та близьких, адже він дуже дорожив своїми дівчатками. Жінка наполягала на тому, що він повинен щиро спробувати змінитися, і Вадим пообіцяв це зробити.

З новознайденою рішучістю Вадим приготував для Надії карбонару, як жест своєї готовності виправитися. Це випробування стало поштовхом до трансформації їхніх стосунків, спонукаючи їх працювати над створенням більш гармонійного спільного майбутнього.

КІНЕЦЬ.