Матері Галини не стало, коли доньці було три роки.

Тато не був готовий виконувати свої батьківські обов’язки, тож він просто привіз дівчинку до баби з дідом та залишив її під парканом.

Баба тим часом поралась на городі, як раптом почула звук машини. Вийшовши, вона не могла повірити, що їх зять так вчинив з рідною дочкою.

Увечері додому прийшов дід.

– Це до нас зять з онукою завітали? – поцікавився він.

– Куди там.

Богдан залишив доньку, а сам поїхав.

Правду говорять – крім мами дитина більше нікому не потрібна.

Баба з дідом раділи, що онука поруч з ними. Хоча, їм було щиро шкода дівчинки, позбавленої повноцінної сім’ї. Але така її доля. Галина була копією своєї матері.

Дівчина росла старанною та добродушною. Шкода, покійна матір не побачить, яка в неї донька. Бабця з дідусем довго накопичували кошти, щоб дати онуці хорошу освіту. Після університету Галина повернулася до баби з дідом у село.

Галина розуміла, що рідним потрібна допомога та догляд, тому вирішила залишитися з ними.

Тоді вона наважилась відкрити власну ферму. Господарство почало зростати, тоді Галя стала шукати людей, котрі б могли їй допомагати та отримувати за це кошти. На оголошення відгукнувся чоловік.

Коли той прийшов на співбесіду, Галя зрозуміла, що це не хтось чужий, а її тато.

Чоловік виглядав значно старшим. Дівчина вже хотіла прогнати його, однак згодом вирішила дати йому шанс. Галя таки впустила батька в дім. Тато поселився в будинку, неподалік від ферми. Адже, нема нічого гіршого, аніж доживати старість самому.

КІНЕЦЬ.