Микола не думав, що його дружина можуть посваритися через те, як правильно різати кавун. Тому вирішив взяти ситуацію в свої руки і дарма

Коля прийшов у понеділок на роботу, періодично хлюпаючи опухлим і якимось приплюснутим носом. Постава у Колі була пряма, ніби він лом проковтнув. Всі ці зміни в образі Колі не могли пройти повз оковатих і допитливих колег.

Замикатися від рідного колективу Коля не став, тим більше, що й самому йому хотілося виговоритися та полегшити душу, якщо вже найближчим часом полегшення фізичного стану йому не загрожує.

– Купили ми, значить, у неділю кавун… – почав свою розповідь Коля, поринаючи у вир спогадів.

День був сонячним, і все благородне сімейство Колі на чолі з ним самим вирушило здійснювати променад до найближчого парку.

Цей променад мав відразу кілька причин. По-перше, про прогулянку дуже давно канючила його п’ятирічна донька Ірочка. По-друге, у гості ще в п’ятницю нагрянула мама Колі, з якою у його дружини складалися натягнуті стосунки, і Колі хотілося відпочити від їхніх постійних суперечок. Ну і по-третє, погода справді була чудова.

День проходив благочинно, дружина що перебувала у відмінному настрої, навіть прихильно дозволила Колі причаститися бокалом прекрасного розливного хмільного напою, а дочка розвела розм’яклого батька всього на пару атракціонів.

Біда прийшла звідти, звідки не чекали. По дорозі додому Ірочка помітила палатку з кавунами, куди златозубий і велемовний торговець закликав покупців.

– Треба купити кавун! – поставила батьків перед фактом Ірочка. Дружина, почувши в голосі дочки власні командні нотки, зворушилася і відразу приєдналася до вимоги.

Коля від кавуна теж би не відмовився, але до хати пиляти ще хвилин двадцять, а кавун доведеться тягти йому, чого за такої спеки і в такому розслабленому стані робити не хотілося б абсолютно.

Але вибору Колі не залишили, довелося тягнутися та обирати кавун. Точніше, вдавати, що він щось розуміє у його виборі, щоб продавець перейнявся повагою і не підсунув однозначного неліквіду.

– Як собі виберу! – сказав продавець і витяг кавун, чия вага перевалювала за тринадцять кілограм.

Коля засумнівався, що їм потрібен такий кавун, але торговець уже суворо вкладав покупку в третій пакет і приймав від дружини дружини гроші.

Кілька разів шумно видихнувши, Коля напружився і прийняв кавун на груди. У пакеті тягнути його було незручно, Колю кренило на один бік, як підбитий літак, а ручки пакета боляче впивалися в долоню. Довелося ніжно обійматися з кавуном усю дорогу до будинку.

Насолоди від зворотного шляху Коля не отримав. Кавун з кожним кроком ставав все важчим, незручнішим, і від міцних слів Колю утримувала тільки присутність дочки.

– Якщо кавун виявиться таким же червоним, як твоє обличчя зараз, значить, продавець продав нам гарний товар, – спробувала пожартувати дружина.

Останні сто метрів до квартири Коля тяг кавун уже на чистій упертості та небажанні виглядати слабаком перед дочкою. Тим більше, що рук він уже давно не відчував, а в спині щось підозріло клацнуло ще на початку цієї дивовижної подорожі з кавуном.

Вдома він абияк завантажив кавун у ванну, після чого з хрускотом розігнувся і зрозумів, що назад зігнутися найближчим часом йому не світить. Як і користуватися своїми верхніми кінцівками, в яких наростав тягучий біль.

Виконавши свою роль, Коля доповз до дивана і акуратно звалився на нього, попередньо прилаштувавши під поперек подушечку. Десь у районі ванної навколо кавуна став наростати якийсь гомін, що все виразніше переходив у скандал.

Прислухавшись, Коля зрозумів, що це мама з дружиною не можуть визначитися, як різати кавун – просто шматочками вздовж чи спочатку на дві половинки, а потім уже на шматочки.

Кожна зі сторін мала свої аргументи, а епітети, якими нагороджували один одного сторони, все менше підходили для сімейного спілкування.

Коля вирішив припинити це неподобство, але з лежачого становища в нього це навряд чи вийшло, тому він перекотився на бік і абияк сповз з дивана, на ходу намагаючись набути грізного вигляду.

Коли він з’явився на кухні, куди його дами перетягли помитий кавун, вони якраз азартно перетягували смугастого порушника спокою, вже явно забувши, з чого взагалі їхня суперечка почалася, і просто пригадуючи один одному все поспіль.

Поруч крутилися два зацікавлені обличчя. Точніше, одне обличчя, що належало Ірочці, і морда, що належала коту Саймону, який взагалі більше по ковбасі, але таку вечірку на кухні пропустити не міг.

Коля хотів припинити цей бедлам своїм вольовим рішенням, вирвав з-під рук жінок, що самозабутньо сварилися, кавун розбрату, різко розвернувся до столу і зробив крок, як звідкись знизу пролунав несамовитий м’яв. Коля з жахом зрозумів, що втрачає не лише контроль над ситуацією, а й рівновагу.

Кавун переважив Колю вперед, куди він і почав падати, підкоряючись долі та законам фізики. Якоїсь миті кавун закінчив своє падіння, зустрівшись з підлогою, а Коля продовжував політ, поки не зупинився від зіткнення обличчя з кавуном.

Від такого жорстокого ставлення кавун жалібно тріснув, відкриваючи свої червоні глибини. А далі перед очима Колі затанцювали зірочки, і він загубився у просторі та часі від непередаваних відчуттів. Коля отямився вже на дивані з пачкою холодних пельменів на обличчі.

– А кавун хоч солодкий виявився? – висмикнув Колю зі спогадів голос когось із колег.

– Не знаю, його без мене злопали. І що характерно, навіть не різали! Ось як я його на дві половинки розбив обличчям, так вони ці половинки ложками і виїли, – сумно зітхнув Коля, а колеги перейшли на обговорення способів поїдання кавунів. Сам Коля в обговоренні не брав участі. Йому тепер ще довго кавунів не захочеться.

КІНЕЦЬ.