– Мамо, ви знущаєтеся з мене? – Моєму обуренню не було меж. – З усіх присутніх у вашому домі я справді єдиний, хто може переставити холодильник? І ви реально чекали цілий день, коли я прийду з роботи, щоб це зробити?

З першого дня я називав батьків дружини – мамою та татом. Не можу сказати, що люблю тещу. Може, звісно, ​​і люблю, але по-своєму й дуже своєрідно. В принципі вона завжди відповідає мені взаємністю. Загалом усе, як у справжніх родичів.

Я знаю, що в мене є теща, вона знає, що має зятя. Живемо окремо, хоч і недалеко один від одного. Я згадую про неї, коли треба залишити з кимось дітей, вона у всіх інших випадках: звозити її магазинами, відвезти на пляж, занести додому сумки, звозити до лікарні, сходити в аптеку і так далі. Ось тепер треба допомогти батькові пересунути холодильник.

Примітно, що у моєї тещі дві дочки, обидві одружені. Своячениця зі свояком живуть від неї, на цілий будинок далі, ніж ми. Відносини у свояка з тещею склалися рівно, такі ж, як і в мене з нею, але кличе він її на ім’я по батькові. Згадує про неї він так само, як і я – коли дітей залишити нема з ким. Буває, що згадуємо ми про тещу з ним одночасно.

Він про неї згадує, а ось вона про нього чомусь ні. Звичайно, цьому може бути безліч пояснень: мені до неї йти набагато ближче, в мою стареньку машину сідати зручніше, ніж у його наворочений джип, бензину, знову ж таки, вона набагато менше споживає. Припускаю, що я приємний співрозмовник і терплячий слухач, але більше допускаю те, що їй просто подобається мене шпикувати.

Як би там не було, теща просить, отже, треба допомогти. Але цього разу я просто не міг промовчати. Вона напередодні ввечері повідомила мене, що збирається почати прибирання і попросила, щоб я прийшов і допоміг батькові винести в іншу кімнату холодильник.

Я чудово розумію, що цю операцію, з урахуванням ваги та розмірів холодильника, стандартних дверних отворів, батькові одному не провести. Відповів їй, що зможу лише увечері після роботи.

Вдень мені коротким повідомленням нагадали про мою обіцянку. Розуміючи, що справа не п’ять хвилин, поїхав допомагати, не заїжджаючи додому.

Піднімаюся, а там свояк зі свояченицею сидять вечеряють. Судячи з домашнього вбрання, давно сидять. Виявилося, що вони вдома стіни пофарбували. Два дні тому пофарбували і вирішили ці дні, поки запах фарби вивітрюватиметься, у тещі пожити, передбачливо відправивши дітей до другої бабусі погостювати.

– Тато наш тільки з роботи прийшов. – Анітрохи не зніяковівши, повідомила теща. – Зараз він холодильник звільнить і можна буде його перенести.

– Ви це серйозно? Тобто і звільнити холодильник не було кому? – у мене від злості аж подих перехопило.

– Та Таня з Костею цілий день ремонтом у себе займалися. Вони втомились.

– А я на вашу думку з курорту щовечора повертаюся? Мамо, ви що справді знущаєтесь? Чи це у вас гумор такий? Ви думаєте, що мені вдома зайнятися нема чим? Тату, а ви що мовчите? Важко Костю попросити допомогти?

– А я й не знав, що вона тебе покликала. У мене й гадки не було. – розгублено сказав тесть. – Я б і один упорався.

Тесть, той завжди жив у якомусь своєму, паралельному всесвіті, де все добре, мирно і спокійно і, таке відчуття, ніколи не помічав того, що відбувається навколо. Тим більше не помічав того, як чудить його кохана дружина.

– Мамо, дійсно, а чому ти нічого не сказала? – ляскаючи очима, спитала Таня. – Ми хоча б підготували все, холодильник звільнили. Та й робітники нам вдома з ремонтом допомагають. Сказала б, то вони б давно все перенесли, і батька з Павлом чекати не треба було б.

Тещі вперше не знайшлося, що сказати на своє виправдання. Послатися на когось у неї можливості теж не виявилося. Практично очна ставка – все в одному місці одночасно. Тому вона стояла вся червона з дурною усмішкою на обличчі.

– Наталя Андріївна, – голосно сказав я – познайомтеся – це Костянтин, чоловік вашої дочки Тетяни. Він також ваш зять. Костя – це Наталія Андріївна, Таніна мама – твоя теща. Мама, Костя молодий і сильний, має машину, а ще він ввічливий і чуйний. Не те, що деякі. Рекомендую та ручаюся за нього. Родичі, обміняйтеся телефонами, будь ласка, а мій забудьте хоча б на місяць, доки я кипіти не перестану.

– Ну, що ти починаєш? – винно пробубнила теща. – Ти ж у мене улюблений зять. Ходімо, вечерею нагодую.

– Що мені зробити, щоб ви мене перестали любити? У мене реально немає сил, часу, можливості відповідати вам взаємністю. А сьогодні ще й бажання зникло. А на вечерю завтра разом із дітьми прийдемо. – махнув рукою, сказав я і попрямував до виходу. – Тож підготуйтеся.ч

КІНЕЦЬ.