Похмурий день за вікном подарував Карині довгоочікуваний привід для прибирання у будинку. Вона вирішила почати з вбиральні. Взявши до рук м’який віник, Карина почала акуратно розставляти речі та перекладати їх з однієї полиці на іншу. У цей момент її погляд упав на дивний предмет, що лежав у найглибшому кутку шафи.

Це була старовинна в’язана лялька, але Карина була впевнена, що раніше вона її ніколи не бачила. Зовні вона виглядала як витвір мистецтва, але якимось чином від неї виходила дивна, навіть страшна енергія. Піднявши ляльку, Карина відчула недобре.

Вона зазнала дивного відчуття, немов у цій ляльці було укладено щось загадкове. Не бажаючи залишати це поза увагою, вона вирішила показати знахідку своїй свекрусі, Ользі. Свекруха внесла свіжоспечені пироги в кухню, а Карина в цей підняла ляльку, надавши її погляду Ольги.

“Подивіться, що я знайшла в шафі. Як думаєте, звідки вона взялася?” – Запитала Карина. Оля взяла ляльку до рук і миттю зблідла. Її очі застигли на обличчі ляльки, наче вона бачила щось, що змусило її серце сильно забитися. “Що-що? Ви щось знаєте?” – нервово запитала Карина, помітивши реакцію свекрухи.

Ольга зітхнула, довго мовчки, і нарешті наважилася заговорити. Її голос був трохи тремтячим, ніби вона згадувала щось давно втрачене. “Ця лялька… це довга історія. Вона належала моїй матері.

Вона стверджувала, що ця лялька була пов’язана з якимсь старовинним обрядом та сімейним секретом. Але одного дня вона зникла, і мама ніколи не говорила, що трапилося. Ми навіть думали, що вона пішла разом із лялькою…”

Карина слухала, зібравши в собі всю уважність, бо в голосі Ольги звучала не лише тривога, а й якийсь довгоочікуваний дозвіл. “Я відчувала, що вона десь поруч.

І, здається, тепер я зрозуміла, де вона була”, продовжила Ольга, дивлячись на ляльку змішаними почуттями. Обидві жінки дивилися на ляльку, наче вона була сполучною ланкою між минулим і сьогоденням. Таємнича лялька розкривала довгоочікувані відповіді та обіцянки, і їхні долі тепер знову переплетені.

КІНЕЦЬ.